Образ Мавки (за драмою-феєрією “Лісова пісня”)
Образ Мавки (за драмою-феєрією “Лісова пісня”)
“Лісова пісня” Лесі Українки починається з прологу, у якому поетеса показала такий куточок України, де все міниться найніжнішими відтінками кольорів, звуків, запахів. Ми знайомимося з міфічними істотами, які витворила народна фантазія і які населяють ліс, з людьми, що прийшли сюди – дядьком Левом і його небожем Лукашем. Обидва вони з тих обдарованих, з тонкою душею людей, які в лісі можуть зустріти Лісовика і Перелесника, Русалку і Водяника, Потерчат і Куця.
Тут, у лісі, на лоні
Лукаш і Мавка зустрілися, і юнака здивувала та зачарувала дівчина своїм тонким станом, довгими чорними косами, мінливими очима. Вони з першого ж погляду покохали одне одного, хоча мудрий Лісовик попереджав Мавку, щоб не задивлялася на людських хлопців, бо важко ходити людськими стежками:
Обминай їх, доню:
Раз тільки ступиш – і пропала воля!
Та Мавка не слуха тих слів і весело сміється:
Ну, як-таки, щоб воля – та пропала?
Се так колись
Для неї воля – це такий самий природний стан, як життя, дихання і… кохання. Мавка безмежно щаслива, адже вона вперше покохала, і солодка пісня Лукашевої сопілки розбудила до життя усе навкруги: “На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти”. А вночі на довгих чорних косах Мавки зоріють світлячки й “озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі”, коли Лукаш цілує Мавку.
Та на фоні цього буяння кольорів, звуків, запахів у Мавки з’являється передчуття чогось смутного: лісова царівна помічає журливу березу і вербу, яка ронить сльози. Сама природа ніби попереджає дівчину, що дуже скоро настане “пізнє літо”, зів’януть квіти, зникне краса. Так може зів’янути і почуття. Але Мавка не вірить у це. Вона покинула ліс, пішла жити до людей, працювала, допомагала будувати хату.
Та матері Лукаша нічим не можна було догодити. Вона змусила Мавку перевдягтися, і лісова царівна ходила в латаній сорочці, вузькій спідничині з набиванки і в полинялому фартусі. Та вона не зважала на це, адже поряд з нею був її коханий.
Вона дуже засмутилась, коли зрозуміла, що Лукаш перестав цікавитися нею, покинув гру на сопілці і задивляється на повновиду молодицю Килину. Та вона ще сподівається, що кохання не вмерло, і тільки тоді, коли Лукаш послав старостів до Килини, Мавка йде в обійми до Марища, до “того, що в скалі сидить”. Вона хоче забути своє кохання, ті страждання, яких воно їй завдало, але до життя її повертає Лукаш, якого Лісовик покарав за зраду і перетворив на вовкулаку. Мавка в серці має те, що не вмирає – кохання, яке допомагало їй знайти “теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає”. Її самовідданість не знає меж.
Чиста, світла душа останньої миті заспокоює коханого, який через свою зраду втратив долю.
Останній монолог Мавки доводить, що природа не знає смерті. Мине зима, і знову настане весна, розквітне ліс, зашумить листям і буде розповідати уважним слухачам про лісову царівну Мавку і про її велике кохання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)