Образ міста в поезії В. Я. Брюсова
1. Особистість Брюсова, його виховання. 2. Основа світогляду поета. 3. Тема міста в лірику поета. 4. Оглядовий аналіз творчості.
Навколо талановиті труси И знахабніла бездара!.. І тільки ви, Валерій Брюсов, Як якийсь рівний государ…
І. Житель півночі Початок XX століття принесло із собою багато нового й невластивого іншим епохам З’явилися нові жанри й напрямки, змінилися описувані образи й події. Ця епоха знаменується також появою особливого напрямку в мистецтві – модернізму. У самому кінці XІX століття дитя модернізму – символізм
А провісником і першим вождем символізму стає В. Я. Брюсов.
Поезія Брюсова коштує особняком не тільки в рамках іншого творчого потоку срібного століття, але й в обраному самим поетом напрямку Та й сам поет як особистість виділявся серед своїх сучасників. Його характер відрізнявся якийсь кубообразностью, твердістю, а в очах, по спогадах друзів, постійно Горела хитринка. Брюсов був дуже сильною особистістю, вольовою людиною.
Його не любили, як О. е. Мандельштама, В. І. Іванова, І. Жителя півночі або К. Д. Бальмонта. В особистості Брюсова було відсутнє теплу людську
Такий оригінальний характер зложився не випадково, багато в чому на нього зробило впливу виховання поета “у принципах матеріалізму й атеїзму”. Настільними книгами в сім’ї Брюсових були твору Н. А. Некрасова й Д. І. Писарєва, більшою повагою користувалися природничі науки й віра у творця – людини. Так писав сам поет у своєму щоденнику: “Від казок, від усякої “чортовиння” мене ретельно оберігали, зате про ідеї Дарвіна й про принципи матеріалізму я довідався раніше, ніж навчився множення.
Нема чого говорити, що про релігію в нашім будинку й спомину не було… після дитячих книжок настала черга біографій великих людей…
Ці біографії зробили на мене найсильніше враження: я почав мріяти, що сам неодмінно зроблюся великим… “. Виховання, отримане в дитинстві і юності, позначилося надалі на всьому творчому шляху Брюсова. Основою поетичної практики й естетических мировоззрений стали такі напрямки, як суб’єктивізм і індивідуалізм Він уважав, що в мистецтві, зокрема в поезії, найбільше важлива особистість творця, а не саме мистецтво.
У цей період і формується основний образ, що пройшов через всю творчість Брюсова – образ великого міста.
Місто – величезна махина, що стрімко розвивається й росте, із загальною механізацією й бурхливою промисловістю – викликають тривогу й одночасне замилування автора. “Скляний”, “цегельний”, “сталевий”, “із залізними жилами” місто панує над людиною/придушуючи в ньому особистість. Він – осередок усього самого брудного й відразливого, що є в людині – злості, убогості, гріховності У світі поетики Брюсова немає місця подібному до звіра, що несе в собі квінтесенцію всіх негативних сторін цивілізації, і він знищує сам себе: Підступний змій із чарівним поглядом!
У пориві люті сліпий Ти ніж, зі своєю смертельною отрутою, Сам піднімаєш над собою. Однак масштаб і велич великого міста притягає до себе людини, зачаровує й заворожує його: Ти – чарователь безустанний, Ти – не магніт, що слабшає. Однак не можна сказати, що Брюсов абсолютно неприйнятний місто.
Він, з одного боку, відштовхує образ, що поєднує в собі всі досягнення цивілізації, але, з іншого боку, також розуміє, що місто також є центром науки, індустрії, культури: Горять електрикою місяця На вигнутих довгих стеблах; Дзенькають телеграфні струни В незримих і ніжних руках… Розвиваючи тему міста, поета мучать сумніви: він немов стоїть на роздоріжжя доріг, одна йз яких веде до шумної й холодної громади міста, а інша – у тихий і простий сільський куточок. Поет чекає переможця міста, шукає серед свого оточення того, хто зможе перемогти порочну сучасну цивілізацію У лірику Брюсова, таким чином, відкриваються існуючі проблеми – занепад життя й відсутність страсті, боротьба енергії й втрата духовності, загальні блага й культурна смерть.
Вихід зі сформованого положення, перемога над урбаністичною машиною ховається в сильній особистості, що переборює міську могутність і приносить із собою відновлення, боротьбу з пороками й брудом, культурний і духовне відродження. Тільки у світі, населеному подібними людьми, може відбутися світанок такої цивілізації,. яка б повністю задовольнила мрії поета й стала б основою нового часу: В Але ледве зачув я заповітний заклик труби, Тільки-но розкинулися огнисті прапори, Я – відкликання вам кричу, я – пісняр боротьби, Я вторю грому з небокраю. Кинджал поезії!
Кривавий блискавок світло, Як колись, пробіг по цій вірній сталі, И знову я з людьми, – потім, що я поет У поетичному світі Брюсова постійно ведеться війна між холодним носієм цивілізації й сильною й полум’яною особистістю, не тільки здатної до переродження, і провідної за собою кардинальні зміни сучасної цивілізації. Випробовуючи якийсь приховуваний навіть ос самого себе страх перед містом, поет, проте вірить в існування його світлого початку й у перемогу добра й розуму в цьому світі: Я люблю більші будинки И вузькі вулиці міста, – У дні, коли не настала зима, А осінь повіяла холодом. Простору люблю площ, Стінами навкруги обгороджені, – У годину, коли ще немає ліхтарів, А зажеврілися зірки збентежені.
Місто й камені люблю, Гуркіт його й шуми співучі, – У мить, коли пісню глибоко тану, Але в захваті чую співзвуччя. У своїй творчості Брюсов уживає спробу показати падіння й руйнування порочного простору більших міст, однак з емоційної точки зору це вдається йому гірше, ніж В. В. Маяковському або А. А. Блоку.
Міркування над бездушшям і безкультур’ям міської цивілізації приводять поета до думок про природу, однак сам він не вірить у її цілющі здатності. Він шукає в природі силу, здатну повернути втрачену сучасною людиною цілісність особистості, однак подібні “природні” вірші по силі задуму й красі виконання сильно уступають його урбаністичній ліриці. Своєю творчістю Брюсов внесла великий вклад у культуру срібного століття не тільки відкриттям символізму й суб’єктивізму, але й появою новий, яскравий і сильний образи великого міста
(1 votes, average: 5.00 out of 5)