Образ українського героя в романі “Тигролови” І. Багряного
Особливістю творів І. Багряного є те, що письменник змальовує Образ українського героя, котрий зазвичай є основною фігурою конкретного твору. Основною причиною культивування образу сильної людини вважається історико-філософські погляди І. Багряного. Придушення національної революції, знищення творчої еліти, невдачі УПА в Другій світовій війні заставляє письменника замислитись над проблемою “неісторичності” української нації, певної залежності її від різноманітних обставин.
Автор наголошує, що історію творять особливі люди
У поемі “Скелька” кріпак-заколотник Данило показує мужність, хитрість, організаторські здібності; риси характеру Ольги (“Розгром”) – моральний максималізм, сміливість, незалежність мислення й дій; у тексті “Людина біжить над прірвою” український Мересьєв – Максим Колот – кілька тижнів без їжі йде по снігу майже босоніж, отримує духовну перемогу над усіма мучителями; у “Саду Гетсиманському” Андрій Чумак проявляє нереальну витривалість у в’язниці; протагоніста сатиричної поеми “Антон Біда – Герой труда” характеризує велич прощення ворогів. Героїв Багряного бояться їхні слідчі й охоронці – Многогрішного (“Тигролови”) – Медвин, Чумака – Сергєєв і наглядачі, Сміяна (“Маруся Богуславка”) – Сазонов. XX століття ознаменувалось науково-технічною революцією, революційним рухом у багатьох країнах, “сп’янінням” від глибини суспільних і світоглядних перетворень. У зв’язку з цим дуже гостро стояла проблема лідерства та лідера для української держави. І. Багряний вірить у здатність людей, а не економічних чинників, впливати на хід історії. Сильні, сміливі особистості є “обранцями” Бога, з ними завжди благословення, сприяння, усмішка долі.
У “Тигроловах” ця ідея виражена в низці прислів’їв, які прославляють ризик і силу: “Сміливі завжди мають щастя”; “Бог не без милості, козак не без щастя”. Саме “сміливі” є елітою, справжньою аристократією. Належність героїв Багряного до нової аристократії також базується на твердості їхніх переконань, оптимістичному настрої, видатних особистих якостях. Принципові тенденції побудови такого образу наявні вже в ранній поемі “Скелька”. У центрі всіх художніх колізій – лідер, якого відрізняє непересічна вдача і зв’язок із традицією – він нащадок старої еліти: Данило був так ніби отаман; Хоч молодий, але розумний, смілий. (…) Він виглядить, як справжній син козачий. (…) Так часто марив він серед липкої мли – Як встане слава, й бій кривавий гряне, І блисне меч…
Гей, сили в нім гули, – Недаром же батьки колись були У Гадяцькому полку чотарями. У зрілій творчості письменника схема центрального персонажу лишається майже без змін. Неоаристократ Андрій Чумак із “Саду Гетсиманського” підтримує свій безумовний авторитет перевагою над охоронцями і енкаведистами та глибиною впливу на людей.
Надлюдська природа нової раси панів проявляється в перемозі над світом природи (“Тигролови”), власними ілюзіями (“Огненне коло”), а також у перемозі над іншими націями: росіянами (“Тигролови” і “Сад Гетсиманський”), італійцями (“Людина біжить над прірвою”) й німцями (“Розгром”, “Огненне коло”). Попри всю неоднозначність багрянівської версії українських провідників, вона може прислужитися при створенні національної аристократії, без якої неможливі розбудова й збереження вітчизняної культури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)