Основні мотиви лірики Б. Олійника
Борис Олійник – поет, що знайшов свою тему і не боїться раз у раз повертатися до неї, бо глибина питань, які він ставить, виключає швидку й однозначну відповідь. Людська гідність і честь, вибір, що робимо ми між правдою й кривдою, швидкоплинність людського життя, пам’ять та відповідальність – основні мотиви його поезії.
Син Полтавщини, Олійник не пориває зв’язок з чудовим краєм, де “чорнозем плодючий, наче жінка” , він знає, як недвозначно написав у диптиху “Шевченко і народ”, що
З народом загравать не треба.
Він
І що ви корчите із себе,
І хто есте насправді ви.
Народ – найвищий суд поета, у його природний-розум, востре око вірить Олійник, тільки перед ним звітується:
Народ не візьмеш на макуху.
Він зоздаля розрізнить чин:
І хто є син його по духу,
І хто – по духу! – сучий син.
Мотив вірності своїй землі і своєму народові присутній у поезії Бориса Олійника то відкрито, то поза текстом, але ніколи він не відступає від своїх творчих принципів. Поет знає, що можна поділитися усім і треба ділитися по-братерськи, та є щось, що неможливо віддати:
По-братерськи ми ділилися з тобою
На
Ковтком води, окопом і судьбою,
– ї тільки корінь наш не поділить.
Людина без кореня залишиться без свого грунту і не проросте на чужому. Таким коренем є для Олійника пам’ять поколінь, чистий струмінь, з якого бере він силу, енергію, творчий хист:
Освітлила мені пам’ять долю
З долу до вершка.
Я на повен зріст, мов явір,
В сивій пам’яті стою.
Борис Олійник у своїй творчості ідеаліст Але то нове покоління ідеалістів, які з історичних прикладів знають, що найкращі принципи нічого не варті, якщо не відстоювати їх кожного дня, не очікуючи нагороди Тому схвалює й уславляє він тих, хто “йшли на кривду з праведним мечем, нерідко забуваючи кольчуги”, тобто людей беззахисних перед неправедною силою, але незламних і відчайдушних захисників правди. Найстрашнішим для нього є болото самозадоволення, намір прожити життя якнайтихіше:
Рвешся в бій. А кому це нада?
Хочеш грому – сходи в кіно.
Сильним засобом є в цьому вірші відтворення безбарвної, перекрученої обивательської мови, мови людей без національності, без коренів, без пам’яті.
Сам Олійник володіє українською мовою, як коваль молотом. Він кує то знаряддя праці, прості та вічні, то тонкі троянда. У ліриці більш особистого, інтимного характеру поет часто звертається до фольклору, народної говірки, використовуючи прийоми усної народної творчості, зокрема паралелізм, повтори:
Говорили-балакали дві верби за селом.
Потім тихо проплакали дві верби за селом.
А про що,
А за чим говорили-балакали, потім
Тихо проплакали Дві верби за селом
Далі, як дві верби, балакають-плачуть дві вдови, як “топольки гінкі” шепчуться дівчата. Про що говорять – не знаємо, поет відповідає, що старість зрозуміє лише старість, а молодість – таки ж молодість.
Не захоплюючись собою, критично ставлячись до своїх здобутків, Олійник продовжує працю, досліджуючи перегини сучасного життя. Усе, що він ; створив, уже увійшло до історії української літератури. Найкращі поезії Олійника кожне покоління буде відкривати заново.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)