Остап Вишня – Сом (АНАЛІЗ)
Аналіз твору
Остапа Вишні “Сом”
1953 р.
Літературний рід : епос.
Жанр: усмішка.
Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.
Головна ідея: виховання любові до природи.
Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій оповідач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про
Літературознавці про твір. “Мисливські усмішки” Остапа Вишні в українській літературі – явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Ці пейзажі досить лаконічні.
Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою.
Усмішка “Сом” починається із запрошення побувати “на річці на Осколі”, ніби спонукаючи
Створюється враження від великого живого рухливого організму, яким є природа, і в якому все взаємопов’язане, а людина – її невід’ємна частка.
Від лагідних описів оповідач плавно переходить до перестороги небезпеки (вустами діда Панька) – наприклад, про “велику ковбаню”, у яку може і “дзвіниця пірнути”. Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася “ще за панів” з величезним сомом, який проковтнув і гусака, і собаку панського, і навіть “парового катера”. Ця історія змінюється наступною, знову про сома, її розповідає вже “дуже заядлий і дуже справедливий рибалка”, й акценти тут інакші – про те, який сом сильний і могутній.
Нарешті, картина остання, завершальна, – у цій історії образ сома цілком реалістичний, приземлений – на перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі сомів. Мабуть, нею можна було б і скористатися, якби не наявний тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі (наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара “цілісіньких шпротів”). Як бачимо, у цій усмішці акварельний український краєвид змінюється майстерним діалогом, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фантастичних ситуацій. І скрізь є “всюдисущий автор” – усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача. Є його щирий захват красою рідної природи, неприхована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства, святковості.
Так в Остапа Вишні гумористичний жанр усмішки справді більше нагадує “ліричну поезію в прозі” (Р. Мовчан).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)