Остап Вишня – Як варити і їсти суп з дикої качки


Остап Вишня ЯК ВАРИТИ І ЇСТИ СУП ІЗ ДИКОЇ КАЧКИ (М. Т. Рильському)

Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще по лугових озерцях та ію очеретах і тихих-тихих плесах, по річках-колисках смарагдової Батьківщини нашої Радянської… Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса… Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент,

без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку…

Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече… Їдете ви компанією, тобто колективом, так чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці. У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте: – Е, чорт. Стопку забув! Ви взяли?

– Взяв! – Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам, доведеться з “горлушка”! “Горлушком”, за мисливською термінологією, зветься та частина мисливського човпа,

що на морських суднах має назву “право руля”. Дика качка любить убиватись тчхимп-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнулося з вечірнього пруга, минуло криваво-багрянин горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать…

Це – ввечері… А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу раню-рано, тільки-но починає на світ благословлятись. Звуться ці часи у мисливців “зорьками” – вечірньою й ранковою.

В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум – свист качиних крил. Ви і сюди – бах! І туди – бах! І отуди – бах! Ах, незабутні хвилини! На вечірню зорьку ви спізнились.

Це-обов’язково. Запізнення на вечірню зорьку це – мисливський закон. Виходячи ще з дому,- та що там виходячи! – ви ще напередодні знаєте, що на вечірню зорьку ви обов’язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на полювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од’їзду ви вибігаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих: “Куди?” – кидаєте: “Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись!” – і галопом далі.

Словом, спізнились… До озера ви підходите вже тоді, коли качки “повиключали мотори”, почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать. Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера е чи ожеред, чи копиці пахучого-пахучого сіна. Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь. Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте, а відпочиваючи думаєте.

Ну, думайте собі на здоров’я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися. – Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушниці й по місцях! Де ж це… стопка? Прохав же покласти!

– Що, нема? – Нема! – А я взяв! Я поклав собі за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзаці прив’язую, щоб не забути! По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!

– Доведеться й собі прив’язувати! А сьогодні, прошу вас, позичте вашої… Капризна це, я вам скажу, штука, як з “горлушка”.

Повітря чисте, на широке диханіє візьмеш, а воно темно, не встигнеш і зітхнути, як уже “горлушкоо біля “донушка”… Тут і починається найцікавіший момент качачого полювання. Це коли старі, досвідчені ваші товариші по полюванню починають розповідати різні надзвичайні випадки з мисливського життя. Спільна для всіх мисливських оповідань риса – це те, що всі вони – факти, що все це насправді було, що: “розкажу, то не повірите, але це факт!” Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань.

І вільно дихається, і легко дихається… Поволеньки голос оповідача тихшає, потім якось переривається і зовсім затихає… Сусіда тяжко якось зітхає… – Про що думаєте, Іване Івановичу? – Про Америку!

Яка все-таки техніка! – А що таке? – Кажуть, двоствольну стопку видумали! І тихо… Поснули… “Раннім-рано та ранесенько”, ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у бік: – Вставайте, вставайте!

Час ужеі – Г-г-г! М-м-м! – Вставайте!

– М-м-м! – Б-б-бах! З криком: “Бомбьожка!” – ви зриваєтесь і мчите.

– Куди?! Куди?! – В бомбосховище! – Тю на вас!

То я в крижня гахнув! – І промазав! – Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла!

Трохи в озеро не шубовснув! Почалася ранкова зорька… Тут уже все залежить од вашого уміння, від майстерства і практики. Качка, як відомо, птах.

Вона – літає. Як її стріляти? Дуже просто: цільтесь обов’язково в око. І бахкайте. – Бах! – і в торбу! Бах! – і в торбу.

А коли не повезе, тобто коли бах-бах! – і повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в когось із мисливців кілька качок, киньте: – Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука. Бо однаково, коли приїдете додому, члени вашого посемейства спитають вас: – Дорогі, мабуть, тепер качки? Ви на це не звертайте уваги й беріться зразу ж готувати янтаревий суп із дикої качки.

Найперше й найголовніше – обскубти качку.

Робити це краще в себе в кабінеті. Щоб не заважало вам уже вискублене пір’я, одчиніть вікна й двері, щоб вітерець був: ви скубнули, итерець підхопив, і пір’я вам не заважай… І качка обскубана, і кабінет – перина… Обскубли, тоді вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатий: – Уже обскуб! Мамо, зваріть супу! Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам: – Та це ж курка, а не качка!

Ви авторитетно заявіть: – Це – качка! Тепер усі такі качки пішли. Яровізовані… – А чому в неї горло перерізане?

– Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати! Летіла, побачила, що націляюсь, виходу на було, взяла й зарізалась.

Що ж тут дивного?.. Варіть уже, прошу вас! Залишається, отже, останнє – їсти суп. Як його їсти?

Ложкою! Попоївши, лягайте на канапу й читайте “Записки охотника” І. С. Тургенєва. Прекрасна книжка! 1945


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Остап Вишня – Як варити і їсти суп з дикої качки