Підкова скорочено – Ірина Жиленко


Була зима. Ішов зелений сніг. За ним – рожевий. Потім – фіалковий. І раптом протрюхикав на коні Дідусь Мороз. І загубив-підкову.

Золота підкова, схожа на місяць, залишилася лежати долі. А я знайшла. Сказала їй: – Світи Тут, на вікні. Щоб все мені збулося! – Зійшлися і роззявили роти Сімсот роззяв. Стоять вони і досі…

Роззяви стояли вперто під вікном кожний день. Сніг був різнокольоровим. Що ж, покладу підкову в чемодан, Куплю я шубу. А тоді поїду В Лапландію. Хоч трішки і шкода, Вже так і буть – віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став. Легкий і рівний, пада, пада, пада… Роти закрили всі сімсот роззяв.

І розійшлись… І полягали спати.



Підкова скорочено – Ірина Жиленко