Показ незнищенності духу за віршем В. Стуса “На колимськім морозі калина…”


Василь Стус був сильною і мужньою людиною. Він ніколи не хилив голови перед життєвими обставинами, перед сильними світу цього, був справжнім патріотом, який понад усе любив свій народ, і боровся проти сваволі влади. Радянська влада не вибачала йому духовної незалежності. Поету випало перейти пекельні кола у Мордовських та Пермських концентраційних таборах, відомих своєю жорстокістю. Але ніщо не змогло зломити загартованого духу В. Сгуса.

За колючими дротами не вгасала його творча енергія, розвивався незалежний інтелект. Тут, у неволі, він

писав свою прекрасну філософську лірику, вивчав іноземні мови, активно перекладав. Така інтенсивна робота здійснювалася у майже неможливих умовах: виснажлива праця, мізерна табірна пайка, морози до 50 градусів, знущання кадебістських начальників.

Але поет не хилив голови перед тупою силою, не мирився з неправдою. А винести всі ці поневіряння, страждання допомагала йому згадка про милу серцю Україну, в яку він мріяв повер – нутися і яку згадував у багатьох своїх віршах.

Ліричний сюжет вірша “На колимськім морозі калина…” наскрізно побудований на контрастах. Особливо чітко проступає неприродне протистояння

барв – червоної як символу життя та білої як символу смерті. То, власне кажучи, несумісність двох світів – залитого сонцем, конструктивного і потворного, каторжного, руйнівного. Останній випадало долати ліричному героєві, прототипом якого був сам автор. Колимські поселення (“безгоміння, безлюддя довкола”) стали частиною його страдницької біографії.

На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, тільки сонце, і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг. Метафора “І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг” стосувалася не тільки особистої долі В. Стуса, понівеченої радянськими концтаборами, а й багатьох непокірних українців; котрих здавна Російська імперія (царська чи комуністична) засилала до Сибіру, у ненаситний “ведмежий барліг”. Той сумний висновок “і зійшлися кінці і начала на оцій чужинецькій землі” приховує в собі приголомшливу правду.

Насильницьке зміщення України з її просторових вимірів з метою її повного розпорошення та ліквідації – така ганебна сторінка історії. Винуватці га виконавці цього злочину так і лишилися безкарними, однак не спромоглися довести до кінця свій злочинний намір. Україна, уподібнена до “собору дзвінкого”, тобто до незнищенного духу, навіть вписана ним у тюремні мури, завжди лишалася для поета метою його життя, символом невичерпного світла.

Це додавало поетові сил, віри в неперебутність національних цінностей та гуманістичних основ світобудови.

Уся система тодішнього часу намагалася зламати поета: арешти, тюрми, табори. Але він зумів вистояти, жодного разу не поступившись істиною, мужньо ніс свій хрест до останнього подиху.



Показ незнищенності духу за віршем В. Стуса “На колимськім морозі калина…”