Проблема боротьби добра і зла у романі Уласа Самчука “Марія”
Один із найвидатніших українських письменників XX століття Улас Самчук Я найповніше втілив у своїй творчості трагічну долю народу України, розповів проі національну трагедію 30-х років, за шо письменника називають Гомером XX століття. За своє довге важке життя він створив цілу бібліотеку блискучої прози. Роман “Марія” – один із перших найвидатніших творів про трагічну долю України в роки Першої світової війни та революції, насильницьку колективізацію, страждання українських трудівників села під час “розкуркулення” і голодомору.
Роман написано у вигляді суворого житгя Марії впродовж усіх днів її існування, кількість яких автор умовно визначив на початку і в фіналі твору – 26 тисяч 258 днів, що складають 71 рік 11 місяців. Складається роман із трьох частин, об’єднаних в розділи “Книга про народження Марії”, “Книга днів Марії”, “Книга про хліб”. Кожен із цих розділів водночас розповідає про певний
Роман “Марія” – багатопроблемний. Але всі ці проблеми – батьків і дітей, любові та сімейного щастя, моралі, достатку та праці на землі, мови, солдатчини, духовності та віри в Бога, геноциду й репресій, влади, національної свідомості, голоду – письменник пропускає через призму одвічної боротьби добра і зла.
Як у кольоровому калейдоскопі, проходить перед читачем життя кожного з героїв роману. Ось Марія – сирота, їй довго довелося наймитувати у багатого хазяїна Максима Заруби. Але за свою сумлінну працю одержує добрий посаг – дві десятини землі і корову.
Не дочекавшись із довгої семирічної служби в армії Кор-нія, вона виходить заміж за багатого каліку Гната – і страждає від життя з нелюбим чоловіком, гинуть навіть їхні спільні діти. І тільки безмежна любов Марії, її терпіння змінюють життя на краще. Вона повертається до коханого Корпія, переконуючи його повернутися до праці, до землі, повірити у свої сили й морально відродитись.
Але не завжди на добро відповідається Добром, а зло буває покаране. Часто у романі добро (мирну хліборобську працю, добрі родинні традиції, саме життя) перемагає велике їло. Його уособленням виступає нова доба в житті українського села – колективізація, “розкуркулення”, толодомор.
Зло спрямоване не лише на фізичне знищення простих трудівників, а й на моральне: щоб діти відмовлялися від своїх батьків~”куркулів”, брат повставав проти брата, нехтувалася одвічна народна мораль і традиції. Таким звироднілим показаний у творі син Марії та Корпія Максим. Він же я гине від справедливої руки батька. Автор змальовує жахливі картини примусової колективізації, і в таких умовах прості селяни намагаються допомогти один одному, підтримати і останніх сил, зберегти своє людське обличчя. У Корпія навіть не підіймається рука вбити свого вірного пса, щоб підхарчуватися й вижити.
Він іде вмирати в поле разом із ним. Роман “Марія” є утвердженням вічних світлих цінностей – любові, правди, праці та засторогою, попередженням про можливість втрати Україною своєї свободи.
Тож тепер стає зрозумілим, чому так довго стояли на перешкоді появи цього роману в Україні. Адже треба було давати відповідь, чому так сталося в Україні, чому чесні трударі, які власною працею досятли родинного щастя, достатку, добробуту, ставали воротами народу; чому такі ж, як Корній, колись заможні селяни змушені були блукати полями у пошуках гнилої картоплини чи дохлого зайця, бо дома в цей час помирає з голоду сім’я; чому найрозумніші, найталановитіші гинуть у концтаборах? Якими найгуманнішими ідеями можна все це виправдати?
Так, в історії сталося багато жахливого з українським народом. Але, попри всі негаразди, українське село – основний носій народності – встояло, передусім завдячуючи своїй жазі до життя. І сьогодні, розбудовуючи нове суспільство, не маємо права забувати сторінки історії, якими б страшними вони не були.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)