Проблема митця і мистецтва в поезії Євгена Маланюка
Євген Маланюк певною мірою залишається таємничою постаттю для сучасного українського читача. Перш за все тому, що широкий загал познайомився з його творчістю досить недавно, а також тому, що поезія митця – інтелектуальна, глибоко філософічна, сповнена символічних означень та складних метафор і алегорій. Роздумуючи над роллю митця в суспільстві, Є. Маланюк виділяє два типи творчих особистостей – геніальні й талановиті. Розуміння різниці між двома цими типами досить складне, але в загальних рисах виглядає таким чином: талановиті – це
Прикладом другого типу творчості для Маланюка є творчість Тараса Шевченка. Для поета митець – це людина, яка наближається до статусу боголюдини, тобто Христа, оскільки він осягає вічні істини буття і оперує ними у своїй творчості. У своєму творчому вивищенні митець для Маланюка єдиний з народом, нероздільний з ним, він всотує в себе відчуття національної приналежності на рівні підсвідомості. Справжній поет завжди представляє націю, бо без
Саме такий підхід до ролі митця й мистецтва послідовно реалізується в його поетичній творчості. Митець – це в поезіях Маланюка перш за все співець, носій колективної пам’яті. Для символічного окреслення ролі митця поет часто використовує такі означення, як “ремісний” і “майстер”, які, на мою думку, виражають рівень поетичного мислення: Ось вічність, ось – крізь хмар прозорі пасма… Мою гортань стиска холодна спазма: Стає майстром вчорашній ремісник. У поетичному мисленні Маланюка Муза також часто виступає в образі в’язальниці, а процес творчості асоціюється з важким процесом жнив: Все жну жита необоримий, Від поту праці вже сліпий, І Муза перевеслом рим Ось в’яже строф моїх снопи.
В такому контексті слово – це зерно, яке має впасти наплодючий грунт, але треба відсіяти від кожної зернини-слова пустий кукіль: Та не помре земля повік: Під засів панахид осінніх Прокинеться життя в насінні, Яке посіяв Чоловік. Митець несе на собі величезну відповідальність перед суспільством, відіграє в його житті надзвичайно важливу роль, і осмислення цієї ролі в поезії Є. Маланюка відбувається через символи Месії, Предтечі, апостола, Мойсея, шестикрила, які мають філософський характер, підкреслюючи драматизм осмислення проблеми: А я мушу незморено – просто – Смолоскипом Тобі Одній, Я – кривавих шляхів апостол – В голубі невечірні дні. Можливо, маючи на увазі й себе самого, Є. Маланюк писав: “Гeній поневоленої нації завжди є скаліченим Прометеєм”. Поетові доводилося страждати через усвідомлення гнобленості своєї нації і своєї відокремленості від неї, тому його ліричний герой часто драматично сприймає дійсність, він самотній, несприйнятий суспільством, якому віддано служить: Все протинає зір.
Гірка і марна втіха – Все бачити і чуть і в людях, і в речах, Іти ‘ різь галас дня, крізь хаос сліз і сміху, І слухать самоту в безрадісних ночах. Однак навіть несприйнятий нацією поет не здатний зрадити свій народ і віддатися служінню чистому мистецтву, зосередитися тільки на самому процесі творчості. Поет досягає у своєму служінні якоїсь трагічної граничної точки, що зрідні розп’яттю Христа, повній самовіддачі: На хресті слова розіп’ятий Цвяхами літер, Один…
У творчості Є. Маланюка продовжується також традиційний для класичної української літератури Мотив протистояння злу за допомогою поетичного слова, використання його як зброї, у зв’язку з чим виникає образ поета-борця: І зло бушує, як повінь, І зло поглинає світ… Поможи мені лезом любові Виконати заповіт. У ліриці останніх років ліричного героя-борця все більше заступає філософ, який споглядає дійсність у пошуках сенсу буття. І для митця ця зміна своєї сутності є ніби самозрадженням: Я зраджую самого себе – для Тебе, для Тебе. Бачиш, пишу вже не ямбом побідним, Ямбом юнацтва.
Нема навіть ритму, ні рими, Бо серце вже втратило ритм І не зазнає Консонансу рими. Тема митця й мистецтва є однією з провідних у творчості Є. Маланюка й значною мірою проявляє процес авторського самоусвідомлення, творчого розвитку.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)