Проблема російського національного характеру в контексті трагічної епохи (по повісті А. Солженицина “Один день Івана Денисовича”)
Кожний народ, як і окремо взята людина, обладає своїм характером. Російський національний характер сформувався в процесі мирної праці землепашца, освоєння нових земель дослідником, захисту своєї Батьківщини воїном. У галерею образів щирих російських характерів ми можемо віднести Євгенія Онєгіна з однойменного роману А. С. Пушкіна, Печорина з “Героя нашого часу” М. Ю. Лермонтова, Андрія Болконского й Пьера Безухова з роману “Війна й мир” Л. Н. Толстого, ГриГорея Мелехова з роману “Тихий Дон” А. Шолохова… Цей список не має кінця,
Всі ці герої, такі різні, мають єдину загальну властивість характеру: своєрідним стрижнем, цілісністю своєї особистості, непокірливої й незломленої.
Чи можна віднести головного героя повести Солженицина “Один день Івана Денисовича” до славної когорти кращих образів російської літератури? Безсумнівно, так. Спочатку нам здається, що головний герой повести – простий росіянин людина, нічим не примітний.
У таборі, де він перебуває, таких “зеков”
Ці люди не зробили нічого негожого: баптисти постраждали за свою віру, а велика кількість находящихся в зоні – колишні полонені, відбувають строк як зрадники, хоча їхня провина лише в тім, що вони у вогні війни залишилися живі й потрапили в руки до ворога. Багато хто з них після звільнення з фашистських концтаборів поупали в “архіпелаг Гулаг”. Іван Денисович на перший погляд такої ж обикновенний лагерник, якому навіть слідчий, що веде справа колишнього полоненого про зраду Батьківщині, не зміг прийдумати, на яку розвідку працював його підслідний…
І от уже 8 років Іван Денисович поневіряється по таборах, терпить всі страждання, однак зберігає внутрішнє достоинство. На тлі тягучої трясовини табірного життя ми бачимо, що цілісність характеру Івана Денисовича не валить: він не принижується через пайку або сигарету, не доносить на товаришів, щоб полегшити свою долю в таборі. Іван Денисович – чимала людина: навіть тоді, коли хвора, почуває себе винувато, “совісно, начебто заздрячись на чуже”.
“У що… Микола Семенич… я начебто це… хворо…
“, – говорить він у санчастині. Крім цього, яскравий, надійний характер героя проявляется й у роботі. Іван Денисович володіє різними профессиональними навичками: він і тесля, і пічник, і муляр…
Азарт роботи як істинно російської людини захоплює Івана Денисовича Для нього підневільна праця стає духовним виходом на волю, порятунком від самітності й страждань, робота дає задоволення й позитивні емоції, так необхідні будь-якому “зеку”. Сувора правда життя, від якої содрогается всі естество вільної людини, подана через сприйняття главного героя. По^-буденному просто звучить кожний рядок оповідання про табірне життя, а контраст розмірянийности оповідання й трагічних сцен приводить читача до страшного потрясіння жахливістю тоталітарної системи, що ламала, але так і не зламала російської людини. Душу не можна позбавити волі, зробити її полонницей.
Через страждання до очищення й праведного шляху йдуть у герої російських письменників всіх часів.
Після Аустерлица Андрій Болконский розуміє й приймає простий і неосяжний мир, як це спокійне блакитне небо Находит свою життєву правду у воріт рідного будинку поруч із сином ГриГорей Мелехов. Притягальним стало умиротворение будинку Турбиних для всіх його мешканців. Знаходить і свою моральну велич, духовну свободу “не по неправді” Іван Денисович.
Ніякі епохальні трагедії не можуть поневолити сильних духом людей, що вистояли у важких условиях.
Саме такі, як Іван Денисович, не зламалися й не далечіні сгинуть Батьківщині Вони ж і дають надію, що рудименти тоталітаризму зникнуть назавжди з історії Росії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)