“Проблеми художньої та життєвої правди в романі Ліни Костенко “Маруся Чурай”


Надзвичайно цікавим явищем в українській літературі був вихід у світ роману у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”. У ньому поетеса зробила новий крок у розвитку рідкісного і цікавого жанру – художньо-історичної оповіді саме у віршованій формі. Талант поетеси правдиво і переконливо відтворює атмосферу суспільного життя в час війни українського народу 1648-1654 років. Зображено повнокровні характери не лише центральних героїв роману Марусі Чурай та Гриця, а й Бобренчихи, судді Горбаня, полковника Пушкаря, козаків Івана Іскри та Черкеса,

а також матері Марусі Чурай, мандрівного дяка.

Перед поетесою постало досить складне завдання: у романі діють конкретні історичні постаті, а героїнею вона обрала дівчину з легенди, достовірних джерел про яку не збереглося. На соціально-історичному фоні розгортається трагедія дівчини Марусі. Вона росте сиротою, адже батько її загинув у боротьбі з польською шляхтою, мати виховує свою доньку так, як те було звично у багатьох українських сім’ях. Маруся з мамою не мають особливих статків, і тому Гриць міняє її, Марусю, на Галю Вишняківну, дівчину багатого роду. Гриць протягом чотирьох років був у походах – і на

Жовтих Водах, і під Корсунем – скрізь, де воював його полк.

Маруся пишалась ним, відважним і красивим козаком, чекала його з походу. За намовою матері Гриць вирішив посватати багату, щоб підтримати підупале за війну господарство. Марусю звинувачують у тому, що нібито вона з ревнощів отруїла свого коханого Гриця. Роман і починається картиною суду, в якому бере участь багато людей.

За змістом роману виходить, що Гриць сам випадково випив трунок. А в народній пісні говориться про те, що його отруїла Маруся. Зрештою, мабуть, не в цій розповіді суть.

Суть у тому, що поетеса Ліна Костенко створила художнє полотно з великою майстерністю. Маруся Чурай – поетеса глибоко народна. Вона служить людям уже тим, що вкладає в їхні вуста потрібну пісню і полегшує їм і без того тяжке життя. Маруся Чурай була визначною постаттю не лише в історії нашої поезії, а й в історії України.

Вона була совістю і пам’яттю народною. пісні Марусі Чурай живуть, вони вічні, як і геній нашого народу. Козаки, йдучи у похід, дівчата над вербовими берегами співають Марусиних пісень. Роман закінчується духовним воскресінням Марусі.

Вона повертається до свого народу безсмертною піснею.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Проблеми художньої та життєвої правди в романі Ліни Костенко “Маруся Чурай”