Провідні мотиви лірики Івана Франка
Кожна пісня моя –
Віку мого день.
І. Франко
Поетична творчість Івана Франка відзначається високою емоційністю, сміливістю думки, глибиною осмислення дійсності, багатством художніх засобів. Серед поетичних збірок найвідомішими є “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій Ізмарагд”, “Із днів журби”.
Цілою епохою в українській літературі стала збірка “З вершин і низин”, що посіла найпочесніше в нашій літературі місце – поруч “Кобзаря”.
Провідний мотив цієї поетичної книги – полум’яний
Не ридать, а здобувати Хоч синам, як не собі, Кращу долю в боротьбі. Такими словами звертається поет до сучасників у програмному вірші збірки – “Гімн”.
Зранене неволею народу поетове серце обливається кров’ю і на папері виливає свій сум. Але сум – то ще не розпач. Франко залишається оптимістом:
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись – значить жить…
У матері-землі її вірний син просить теплоти, що очищає почуття і викликає до людей “безграничную, чисту” любов, йому потрібна і невичерпна пристрасть
Дай і огню, щоб ним слово палити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Ай працювать, працювать, працювать,
В праці сконать!
Ліричний герой – це сам автор-поет, клянеться твердо стояти на захисті прав трудящих і все життя “правді служити, неправду палити, пута ламати, в серце правди влучать”.
Найкращі твори збірки “З вершин і низин” – “Vivere memento*, “Гримить”, “Гріє сонечко”. Почесне місце поряд з названими посідають і вірші “Тихенько річка котить хвилі чисті”, “Місяцю князю”, “Сікстинська мадонна”. Це поезії пейзажної, інтимної, мистецької тематики. “Осіння дума” Франка – “Тихенько річка котить хвилі чисті” – один з найкращих його пейзажних малюнків. Пейзаж у літературі існує для кращого розуміння людини:
І в серці людськім зорі-золотаві
Мигтять, та щука лютая дрімає
І заздрість гострі щипці виставляє.
Поетична “нічна дума” “Місяцю князю” теж сповнена думою про людину. Ліричному героєві, що вдивляється в таємничий океан хвиль, хочеться в тих ніжних хвилях змити зі свого серця горе. Місяць засмучений тому, що йому тяжко дивитись
В море бездонне,
В людськості бідної
Горе безсонне.
У збірці є вірш “Наймит”. Це другий гімн збірки, що оспівує великий, волелюбний і талановитий український народ і пророкує йому вільне прийдешнє. Провідний мотив твору – тужливий спів наймита. Образ наймита і його спів – алегорія, котру автор розкриває в другій частині:
Той наймит – наш народ, що поту ллє потоки
Над нивою чужою,
Все серцем молодий, думками все високий,
Хоч топтаний судьбою.
І. Франко називає наш великий український народ велетнем і незборимим, міцним і славним сином землі, який, довгі століття чекаючи своєї долі, сподівається на краще і бореться за нього. Працьовитість і вічна молодість духовного світу народу-велетня вселяє в поета міцну віру в його щасливе майбутнє.
Ідея звеличення народу, засвоєння ним мудрості інших національностей, зміцнення інтернаціональних зв’язків – мотив збірки “Мій Ізмарагд”. Серед кращих творів збірки поезії “Сідоглавому” та “Декадент”. Поет полемізує про те, що значить любити Україну, хто є патріотом народу. Франко завжди був зв’язаний з народом своїм, і у вірші “Декадент” він ще раз про це переконливо і з гордістю сказав:
Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох,
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Розгляд мотивів поетичної творчості Франка буде неповним без вражень про збірку “Зів’яле листя”. Недаремно поет писав:
В зів’ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
Поезії збірки – “Безмежне поле”, “Я не кляв тебе, о зоре”, “Червона калино”, “Чого являєшся мені у сні” – найніжніші порухи поетової чутливої душі, вони його
… тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтішені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
Іван Франко, який палко кохав, говорить, що кохання творить з людиною диво. Покохавши, він відчуває себе
… сильним і свобідним,
Мов той, що вирвався з тюрми на світ.
Таким веселим, щирим і лагідним.
Вся збірка “Зів’яле листя” – краса невимовна, гімн коханню. О. І. Білецький зазначив: “Все, що є в нашій мові найніжнішого, найголубливішого… вклав поет у ці хвилюючі, писані кров’ю серця рядки”.
Лірика Івана Франка вражає багатогранністю тематики. У ній воєдино злилось і стало нероздільним життя народу і життя поета. Д. Павличко у вірші “Сіяч” відзначив:
І сорок літ ішов Франко-сіяч –
Стриміли руки колючками глоду,
І спів його звучав не раз як плач,
І плач його звучав як гімн народу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)