Рецензія на книгу В. Г. Распутіна “Живи і пам’ятай”
Твори сучасних письменників гостро описують наше повсякденне, буденне життя, показуючи її недоліки і упущення. Письменники на реальних епізодах сучасної дійсності намагаються виявити, визначити і показати негативні сторони суспільного і індивідуального життя людей.
Мені дана можливість поміркувати над одним із творів сучасного російського письменника В. Распутіна – “Живи і пам’ятай”.
Я, як читач, радий, що мені довелося читати твори чудового і талановитого російського прозаїка В. Г. Распутіна, який створив прекрасні твори
Події, описані в повісті, відбуваються взимку сорок п’ятого, в останній військовий рік, на березі Ангари в селі Атамановка. Назва, здавалося б, гучне, а в недавньому минулому ще більш страшне – Разбойніково. “… Колись у старі роки тутешні мужички не гребували одним тихим і прибутковим промислом: перевіряли йдуть з Лени золо-тішніков”.
Але мешканці села давно вже були тихими і нешкідливими і розбоєм НЕ промишляли. На тлі цієї невинної і дикої природи
У будь-якому художньому творі заголовок відіграє дуже важливу роль для читача. Назва книги “Живи і пам’ятай” наштовхує нас, читачів, на більш глибоке поняття і осмислення твору. Ці слова – “Живи і пам’ятай” – кажуть нам, що все те, що написано на сторінках книги, має стати непорушним вічним уроком в житті кожної людини. “Живи і пам’ятай” – це зрада, ницість, людське падіння, випробування любові цим ударом.
Перед нами головний герой цієї книги – Андрій Гуськов, “розторопний і бравий хлопець, що рано одружився на настінні і прожив з нею до війни недобре-непогано чотири роки”. Але ось у мирне життя російських людей безцеремонно вторгається Велика Вітчизняна війна. Разом з усією чоловічою частиною населення пішов на війну і Андрій. Ніщо не провіщало такого дивного і незрозумілого розкладу, і ось, як несподіваний удар для Насті, звістка про те, що її чоловік Андрій Гуськов – зрадник. Не кожному дано людині пережити таке горе і ганьбу.
Ця подія круто перевертає і змінює життя Насті Гуськова. “… Де ти був, людина, якими іграшками ти грав, коли тобі призначили долю? Навіщо ти з нею погодився?
Навіщо, не замислившись, відсік собі крила, як раз коли вони найбільше потрібні, коли треба не поповзом, а влітку тікати від біди? “Тепер вона знаходиться під владою своїх почуттів і любові. Загублена в глибині сільського життя, жіноча драма вилучено та показана Распутіним. Жива картина, яка все частіше зустрічається на тлі війни. Автор доводить до читачів, що Настена – жертва війни та її законів. Вона не могла діяти по-іншому, за універсальним обраному шляху, не підкоряючись своїм почуттям і волею долі.
Настя любить і жаліє Андрія, але, коли сором за людський суд над собою і над своїм майбутнім дитиною перемагає силу любові до чоловіка і життя, вона зробила крок за борт човна посеред Ангари, загинувши між двох берегів – берегом чоловіка і берегом всіх російських людей. Распутін дає читачам право судити про вчинки Андрія і Настя, підкреслити для себе все хороше і усвідомити все погане. Сам же автор – добрий письменник, схильний швидше прощати людини, ніж засуджувати, тим більше засуджувати нещадно. Він намагається залишити місце своїм героям для виправлення.
Але є такі явища і події, непереносимість не тільки для оточуючих героїв людей, а також і для самого автора, на осмислення яких немає у автора душевних сил, а є тільки одне неприйняття.
Валентин Распутін з невичерпною для російського письменника серцевої чистотою показує жителя нашого села в самих несподіваних ситуаціях.
Благородство Настена зіставляється автором з здичавілих розумом Гуськова. На прикладі того, як Андрій накидається на теляти і зачіпає його, видно, що він втратив людський образ, повністю відійшов від людей. Настя ж намагається напоумити і показати помилку свого чоловіка, але робить це люблячи, не наполягає.
Автор вводить у повість “Живи і пам’ятай” багато роздумів про життя. Особливо добре ми це бачимо при зустрічі Андрія і Насті. Герої тужать своїми роздумами не від туги або неробства, а через бажання зрозуміти призначення людського життя.
Великі й багатогранні образи, описувані Распутіним. Тут ми бачимо типовий для сільського життя збірний образ діда Михейович і дружини його, консервативно суворої Семенівни. Солдата Максима Воложин, мужнього та героїчного, не шкодували сил, що билися за Вітчизну.
Багатоликий і суперечливий образ істинно російської жінки – Надіє, що залишилася однією з трьома дітьми. Вона-то і підтверджує слова Н. А. Некрасова: “… доленьку російська, доленьку жіноча”.
Все відбилося і здалося – життя під час війни та її щасливий кінець – на житті села Атамановкі. Валентин Распутін всім, що написав, переконує нас, що в людині є світло, і погасити його важко, хоч би які ні траплялися обставини! У героях В. Г. Распутіна і в ньому самому є поетичне почуття життя, що протиставляються усталеному сприйняттю життя.
Дотримуйтесь словами Валентина Григоровича Распутіна “вік живи – вік люби”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)