Розкриття російського характеру у творах Буніна
Багато що в російській людині захоплює Буніна. У сліпому співака Родіона (“Лірник Родіон) він підкреслив “смак, чуйність, міру”, особливе розуміння життя: співав Родіон так, “як і має співати той, чиє народження, працю, любов, сім’я, старість і смерть як би служіння… “І таких героїв, які відчувають життя як високе і щасливе покликання, у Буніна чимало. Не випадково одним з головних критеріїв оцінки людини Бунін вважає “спрагу жити”, яка протистоїть самотності і страху смерті. Такий “жагою жити” наділений Захар Воробйов,
Пояснення характерів, подібних Лірнику Родіону і Захару Воробйову, можна знайти в думці Буніна про те, що вони діти “народу, що не відокремлює землі від неба”, і тим трагічнішим і безглуздіше їх життя.
Особливо вражала Буніна здатність російського селянина спокійно зустріти свою смерть (“Цвіркун”, “Погана трава”, “Село”). Оповідання “Погана трава” про те, як помирає наймит Аверкій, яке духовне піднесення і просвітління відбувається в ньому, як трохи
Він захоплюється “російською силою”, але в “Життя Арсен-єва”, обдумуючи все, що сталося в Росії в революційні роки, запитає: “Куди вона поділася пізніше, коли Росія гинула? Як не відстояли ми всього того, що так гордо називали ми російським, в силі і правді чого ми, здавалося, були так упевнені? “У” Життя Арсеньєва “він напише про одну властивість російської людини, що призвела, поряд з іншими, до революції, – “захват життям”, “потреба свята”, мрія “про волю без упину”: “Ах, ця вічна російська потреба свята! Як чуттєві ми, як жадаємо захвату життям – не просто насолоди, а саме захоплення, – так тягне нас до безперестанного хмелю, до запою, як нудні нам будні і планомірний працю! Росія в мої роки жила життям надзвичайно широкою і діяльною, число людей працюючих, здорових, міцних все зростала в ній. Проте хіба не споконвічна мрія про молочні річках, про волю без упину, про свято була однією з найголовніших причин російської революційності? .. Як!
Служити в канцелярії губернатора, вносити у спільну справу якусь жалюгідну лепту! Та ні за що – “карету мені, карету!”
Поряд з “жагою жити”, “захватом життям” Бунін відзначає в російській людині абсолютно протилежне властивість: інертність, безсилля, рабський страх перед життям (він бачив у цьому прояв східного початку). Але саме тому, вважав він, радикальні революційні перетворення приречені в Росії, національна психіка незмінна, і будь-які історичні потрясіння зможуть похитнути тільки поверхня російського буття, але не зможуть змінити його вічних властивостей.
Ще одне з протиріч російського національного характеру бачиться Буніну в тому, що в порівнянні з іншими в ньому не поєднується моральність і діловитість, доброта і практичність. “Слушна” людина обмежений і безсердечний (Тихон Красів у “Містечку”), добрий-непрактичний, бездіяльний, безплідний (Кузьма Красів).
Бунін дивно точний у зображенні селянської психології: він зауважив неприязнь російського селянина до легкої, дозвільного життя, його суворе, святе ставлення до хліба (“їв пильно”); герої сільських оповідань Буніна скидаються крихти хліба зі столу в руку і кидають їх у рот. Психологічно точно знайдений Буніним символ “ідіотизму сільського життя” в повісті “Село”: квітчасту хустку, зношений селянкою навиворіт.
Яким представляється Буніну подальше існування Росії? Він пов’язує його виключно з духовним перетворенням життя кожної людини. Слідом за Л. Толстим він бачить вихід в залученні людини до природного світу – світу природи і щирих, природних почуттів і відносин. Але входження людини в цей світ, повний трагедійності, обертається для героїв Буніна тим, що вони самі стають носіями тривоги й трагедії та гинуть фізично або морально.
У своїх творах 1900-1910-х рр.. він буде говорити про безглуздість людських прагнень, ілюзорності того складу, який наповнює “чашу життя”, про загадки життя і смерті, вічності природи і швидкоплинність життя людини, він буде писати про “лютом” самоті, що відчуває. Такі його розповіді “Легке дихання”, “Граматика кохання”, “Чаша життя”, “Пан із Сан-Франциско”, “Сни Чанга”, “Брати”. Але крізь трагічне відчуття темного і страшного в життя у творах Буніна постійно пробивається милування нею і, перш за все, природою, особливо рідної, середньо. “Життя і повинна бути захопленням”, – говорив він.
Але зображення трагедійності людського існування, як і трагедійності основ життя, буде домінувати, і це зв’яже його твори, створені в Росії, з творчістю емігрантського періоду: “Село” і “Мітіна любов”, “Суходіл” і “Життя Арсеньєва”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)