“Слов’янські казки”
“Слов’янські сказки”-это ряд які пов’язані друг з одним нарисів чи етюдів, наділених коротким теоретичним запровадженням. Казками Буслаев дорожить саме тому, чому дорожить і епосом: “Це її (т. е.
Народу – ред.) старовина й перекази, у тому числі склалися перші основи його моральної физиономии”180. Буслаев вперше визначає казку як справжню народну поезію. “Поетичне творчість цілих мас чи поколінь, і творчість окремої особистості зливаються у тому усеохоплюючому широкому потоці народну поезію” (Буслаев, 18616, 308), –
З положень цих висловлювань видно, що Буслаев дорожить в казці не її художньої стороною, а казкою як пам’ятником старовини, і це старовина є йому міфічна старовина. Питання міфічний характері казки у минулому пов’язані з питанням про міжнародному схожості казок. Буслаев – настільки переконаний прибічник індоєвропеїзму, що ні за потрібне доводити правильність цієї теорії. “Не залишається жодного сумніву, що найближче спорідненість цих народностей і за міфологією, мови, звичаям і політичним поезії визначається загальним історичним походженням індоєвропейських народів
Казка йому у минулому – міф. Цей погляд виражений Буслаевым з граничною чіткістю і ясністю. “Як уламок доісторичної старовини, казка містить у собі найдавніші міфи, загальні всім мовам індоєвропейським, але це міфи втратили вже зміст у пізніших поколіннях, оновлених різними історичними впливами; тому казка щодо пізнішого напряму думок стала дурницею, складкою, а чи не бувальщиною.
Але щодо порівняльного вивчення індоєвропейських народностей вона пропонує матеріал на дослідження того, як і кожен з родинних народів засвоїв собі загальне міфологічне надбання”. Цей вислів містять цілу програму вивчення казки: казка у минулому є міф, і це міф має і то, можливо відновлено шляхом порівняльного вивчення.
Звідси видно, яка величезна крок уперед було зроблено Буслаевым у сенсі казки в питанні про методи її вивчення. Він ступає історичний і порівняльний шлях вивчення, т. е. вперше у російської науці ступає справді науковий шлях.
Проте правильне застосування декларованих Буслаевым принципів стикалося з однією труднощами: справжні, з його погляду, древні міфи не збереглися. Буслаев було, звісно, ще знати, що міфи первісних народів згодом складені й покажуть пряму генетичну залежність від нього сучасної казки, т. е. переважно підтвердять його теорію. Поки що ж цієї справжньої первісної давнини немає, Буслаев ступає на шлях реконструирования їх із казки.
Цим і наповнені його етюди про казці. Для Буслаєва, з погляду генетичної, немає специфічної різниці між казкою і билиною.
Билина точно як і відбувається, як думає Буслаев, від первісного міфу. Билина древнє казки, і Буслаев прямо стверджує, що “казка пішла від билини, тобто нічим іншим, як розрізнений і підновлений епізод народного епосу” (Саме там). Ми знаємо тепер, що пізніша наука абсолютно не підтвердила цього.
Буслаев був у оману наявністю одним і тієї ж сюжетів в казці й у билині. Справді, у випадках казка “пішла від билини”, наприклад, казки про Іллі і Соловье-разбойнике, казка про Василя Буслаевиче (Афанасьєв, 176) та інших.
Але це окреме питання запозичення казкою сюжети із репертуару героїчного епосу Буслаев вважав загальним законом походження казки від билин. Буслаев стверджував також (ніде цього, щоправда, не стверджуючи шляхом порівняльних зіставлень), що часто які в казці різноманітні віршовані вставки – залишок билинної форми. “Ці віршовані залишки ставляться до тієї епохи, коли казка, будучи билиною, становила епізод народного епосу” (Буслаев, 18616, 310).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)