Слово о полку Ігоревім
Шкільний твір Слово о полку Ігоревім – велична пам’ятка генію нашого народу. “Слово о полку Ігоревім” – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Із “Слова…” ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. У поемі невідомий нам автор з великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі від половців у XІІ столітті. Коли читаємо поему, в нашій уяві виразно постають мужні предки – оборонці Руської землі. З якою любов’ю автор малює їхні образи!
З усього
В основу сюжету “Слова…” покладено розповідь про невдало
Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.
З перших рядків поеми він виступає перед нами як патріот: мужньо обороняє рідну землю від найлютішого ворога Київської Русі – половців. Найсвятіший обов’язок для нього – залити-і – псі, вірним своїй Вітчизні, навіть віддати за неї своє життя, але іп нрадити її. Тому він і говорить такі глибоко патріотичні слова : “Браття і дружино! Лучче ж би Потятим бути, аніж полоненим бути”. Ігор – вірний син Руської землі. Такими ж патріотами і Вірними захисниками рідної землі були і його воїни. їм дорога меть Батьківщини, вони, як і їхній князь, також готові віддати ін\ неї своє життя.
Тому сміливо і відважно б’ються вони з ворогами. Ігор – безстрашний і рішучий. Сили природи віщували йому Невдачу, прикмети були погані, та Ігор не повернув своїх полків, її ще а більшою рішучістю безстрашно пішов на половців. У бою Ігор веде себе як мужній і хоробрий воїн. Мужністю князів Ігоря і Всеволода захоплюється київський князь Святослав. Він Говорить: “Ваші хоробрі серця в жорстокім харамузі сковані, а и підвазі загартовані”.
Разом з тим автор підкреслює і благородство Ігоря. Князь роауміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка, і тому не залишає в біді Всеволода. Він не кидає свого брата на ВОталу ворогам, коли той потрапив у скрутне становище, негайно спішить йому на допомогу.
Коли ж дружина Ігоря почала зазнавати поразки, то князь не залишає поля бою, а, як буйний тур, б’ється разом з воїнами до кінця. Ігор зазнав поразки в боротьбі з половцями тому, що діяв нерозсудливо. Він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть з київським князем Святославом. Та й похід він міг би відкласти, адже природа віщувала йому невдачу, ніби попереджувала, щоб Ігор зачекав, Ігор був занадто самовпевненим, і його необдумані дії призвели до поразки.
Прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор, разом з тим, засуджує його легковажність, честолюбство, він підкреслює, що лише в спільній боротьбі, об’єднаними зусиллями всіх князів можна розгромити половців.
Князь Ігор Святославич кілька разів перемагав половців. Перша перемога – 1174 року, потім він двічі перемагає їх у 1183 році. У березні 1185 року він бажає допомогти київському князеві Святославу в поході на половців, але йому не вдалося здійснити свій намір. Десь через 2 місяці після цього Ігор вирушив на половців, не погодивши своїх дій із Святославом. Своєкорислива політика князів і бояр, загострення міжусобної боротьби на Русі, роздроблення Київської держави, ослаблення Києва і влади київського князя – все це давало половцям можливість безперешкодно нападати на Руську землю, розоряти і грабувати її.
Руські князі не змогли завдати остаточного удару половцям не тому, що між ними не було злагоди, і це зводило нанівець успіх попередніх перемог. У таких умовах і виступав Ігор у похід.
“Слово…” з граничною стислістю і великою художньою виразністю малює картину другої трагічної битви Ігоря з половцями:
Чорна земля під копитами, Кістьми засіяна, Кров’ю полита,- Тугою зійшли тії кості На Руській землі!
Автор “Слова…” – палкий патріот, якому дорогі честь і благополуччя Русі. Він закликає князів об’єднатися в боротьбі проти спільного лиха – половців і стати “за землю Русскую, за раны Игоревы, буего Свя-тославлича!” Поет-громадянин активно втручається в події, які могли стати трагічними для Руської землі. Він засуджує згубні прояви князівської ворожнечі, високо підносить авторитет київського князя Святослава як виразника і захисника інтересів усієї Руської землі.
Автор “Слова…” не тільки великий художник, але й визначний публіцист, прекрасно розуміє політичну обстановку тогочасної Русі. Поразку Ігоря він розуміє не тільки в плані поведінки Ігоря, а й у плані політичної долі Русі. Публіцистичний талант митця найяскравіше виявився в його заклику до князів відкинути чвари і постояти за Руську землю. Докладний опис походу говорить про те, що автор сам був учасником битви. Йому близькі й зрозумілі не тільки ратні подвиги дружинників, а й братні почуття жалю до втомленого боєм воїна, і горе матері, що оплакує свого юного сина Ростислава, і віддана любов Ярославни, він лагідно й співчутливо говорить про близьких його серцю людей.
Вірогідно, що автор “Слова…” був не просто дружинником, а людиною вищого стану, бо виявити такі глибокі знання історії, книжної літератури могла саме така особа.
У заспіві поеми він скромно вирішує розпочати її за оповіданнями того часу, а не по “замислу” Бояновому. Боян був обдарований буйною поетичною фантазією, “розтікався мислію по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом попід хмарами”. На ділі ж автор “Слова…” виявляє величезну силу поетичного таланту. У “Слові…” все живе, рухливе, мінливе, природа жива, одухотворена, діяльна, невіддільна від світу людини.
Вона віщує поразку затемненням сонця, никне трава від жалощів, неспокійно поводяться птахи, звірі. Природа допомагає Ігореві під час втечі з полону: Опівночі море заграло, Мла іде стовпами – вихрами, Ігореві-князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.
Ярославна звертається до сил природи, вимолюючи життя і свободу своєму любому ладові-князю: О вітре, вітрило! Чому, господарю, силою вієш?
– плаче-тужить Ярославна. Вона вірить у чудодійну силу ріки Каяли, вода якої може зцілити рани Ігоря. Як до людини звертаються герої до сил природи, і ті їм допомагають.
Цей чудовий патріотичний твір закликає руських князів припинити чвари, об’єднатися перед лицем загрози нападу. У цьому основний смисл “Слова”, який не втратив актуальності і в наші часи.
Літописи тих часів не відрізнялися витонченістю літературної мови. В них вона була сухою, документальною, адже літописець повинен був розповідати тільки про те, що бачив, без усяких перекручувань і прикрас, адже це було головне правило написання літописів! Проте, якщо подивитися уважно, “Слово” ні на крок не відступає від цього правила.
Навпаки, зі ньому події викладені більш правдиво, ніж у інших “свідченнях історії”. Безіменний автор вказує на те, що він не буде співати незаслужену хвалу, як це робив Бонн, визначний оповідач казок тих часів. Та й як можна безмірно вихваляти, адже похід, про який йде мова, закінчився поразкою! Так що ж визначило мову “Слова”? Насамперед те, що автор один з перших почав користуватися багатьма! літературними прийомами.
Щоб ввести читача в напруження, у стан тривоги, автор через явища природи, розмови воїнів, інші деталі передвіщає невдачу походу. Коли князь із дружиною були в дорозі, їх настигло затемнення сонця. Проте вольовий і мужній князь не захотів повернути, і сказав так: “Краще бути вбитим, ніж повернутися з ганьбою”.
Здавалося б, усе передвіщало поразку, усі сили природи: “Вже лисиці брешуті на червлені щити, ворони чують швидку поживу”. Як авто; ром описане горе поразки, примушуючи читача уболівати ра1 зом із Руською землею, разом із дружинами і дітьми загибі лих воїнів, які більше не побачать своїх чоловіків годувальників! Навіть природа сумує за загиблими синами: “Де рева пригнулися, трава полягла!”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)