Тема батьківщини у ліриці Сергія Єсеніна
Тема Батьківщини – головна тема у творчості С. О. Єсеніна. Про що б він не писав, образ рідного краю незримо присутній у його поезії. Ще в ранніх юнацьких віршах (у збірнику “Радуниця”) автор з’являється перед нами як полум’яний патріот.
Так, у вірші “Гей ти, Русь моя рідна!”, написаному в стилі російської народної хвацької пісні, поет кричить на всю країну: “Якщо крикне – рать свята: “Кинь ти Русь, живи в раю!” – Я скажу: “Не треба раю, Дайте Батьківщину мою”. Тодішні його погляди про рідну землю ще дуже дитячі.
Почуття батьківщини знаходить у нього вираження поки ще тільки у любові до рідної природи. На сторінках ранньої єсенінської лірики перед нами з’являється скромний, але прекрасний, величний і милий серцю поета пейзаж середньоруської смуги: стислі поля, червоно-жовте багаття осіннього гаю, дзеркальна гладь озер. Поет почуває себе частиною рідної природи і готовий
“Я хотів би загубитися у зеленях твоїх стозвонних”. Але вже і тоді батьківщина бачиться йому не ідилічним “позахмарним раєм”.
Поет любить реальну селянську Русь передодня Жовтня. У його віршах ми знаходимо такі виразні деталі, що говорять про важку мужицьку долю. Елементи соціальності все частіше проявляються у ліриці поета в період першої світової війни: його героями стають дитина, що просить шматок хліба, орачі, що йдуть на війну, дівчина, що чекає із фронту коханого. “Смутна пісня, ти – російський біль!” – викликує поет.
Жовтневу революцію поет зустрів захоплено. “Радуюся піснею я смерті твоєї”, – кидає він старому світу. Однак новий світ поет зрозумів не відразу. Єсенін чекав від революції ідилічного “земного раю” для мужиків (вірш “Йорданська голубиця”). Чи варто говорити, що ці надії поета не виправдалися? І Єсенін переживає смугу духовної кризи, але не може зрозуміти, “куди тягне нас доля подій”. Незрозуміла йому і зміна вигляду Росії, яку несла із собою Радянська влада. Відновлення села представляється поетові вторгненням ворожого “кепського”, “залізного гостя”, перед яким беззахисна протиставлювана йому природа. І Єсенін почуває себе “останнім поетом села”.
Він вважає, що людина, яка перетворює землю, обов’язково губить її красу. Своєрідним вираженням цього погляду на нове життя став кінь, який марно намагається обігнати паровоз:
Милий, милий, смішний дурило, Ну куди він, куди він женеться? Невже він не знає, що живих коней Перемогла сталева кіннота?
Із часом погляд Єсеніна на життя став ширше. Якщо раніше батьківщиною було для нього одне село, то тепер він стає громадянином світу, далеким усякої національної обмеженості. “Я брат вам по крові”, – звертається Єсенін до грузинських поетів. Він мріє про ті часи, коли “на всій планеті пройде ворожнеча племен”, “коли на землі буде одна мова”, і лише “історик, складаючи свій твір, про наші різниці згадавши, посміхнеться”.
Але ставши полум’яним інтернаціоналістом, Єсенін не втратив природного для кожного почуття “того місця, де він народився”. Він затверджує: “Ніяка батьківщина інша не увіллє мені в груди мою теплінь”. Замилування красою рідного краю, зображення важкого життя народу, мрія про “мужицький рай”, неприйняття міської цивілізації і прагнення осягнути “Русь радянську”, почуття інтернаціоналістичного єднання з кожним жителем планети і “любов, що залишилася у серце, до рідного краю” – така еволюція теми рідної землі у ліриці Єсеніна. Велику Русь, шосту частину Землі, він оспівав радісно, самозабутньо, піднесено і чисто:
Я буду оспівувати Всією істотою в поеті Шосту частину Землі З назвою короткою “Русь”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)