Тема совісті в одному з добутків російської літератури. Тема совісті у творах Достоєвського


8. Тема совісті в одному з добутків російської літератури. Тема совісті у творах Достоєвського. Що ж таке совість у розумінні Достоєвського?

Вирішальне значення в Достоєвського має питання: наскільки людина щира і якого ступеня людства він досяг. Байдуже як пройшло це очищення

Ніяка розпуста не ганьбить, і ніякий злочин не губить: немає іншого суду перед Богом, крім совісті. На тему совісті в романах Достоєвського дуже докладно й цікаво міркував Анненский, слова якого мені б хотілося процитувати у своїй роботі. “Я розрізняю в романах

Достоєвського два типи совісті. Перший це совість Раскольникова, совість активна: вона діє бурхливо, шукає виходу, кидає виклики, але помалу упокорюється й починає заліковувати свої рани

Інша, і Достоєвський особливо любить неї малювати, це совість пасивна, свидригайловская: ця росте мовчачи, непомітно, пухне, як злоякісний наріст, осаджува_ безсило примарами (помнете, що у Свидригайлова й самі примари-те були не тільки повсякденні, але відмінювалися навіть у комічну сторону), і людина гине нарешті від задушения в коолі, що фатальним образом оцепляет його всі вже й уже. (…) Один із критиків назвав талант Достоєвського

жорстоким це некардинальна ознака його поезії, але все-таки вона безсумнівно жорстока, тому що жорстоко й безжалісна насамперед людська совість. Одна Катерина Іванівна Мармеладова чого коштує? Скільки треба було на серце невблаганних докорів чи совісті своїх або сприйнятих з поза, однаково, для цього эшафодажа безглуздих і до комізму нагромаджених борошн. До речі Достоєвського обвинувачують у згущення фарб, у плеоназмах і накопиченнях але нехай кожний перевірить себе в мінути що насторожилася або владно докірливої совісті й він відповість на це обвинувачення сам.

Накопичення стало б не художнім, відкрийся в ньому хоча одна риса не справжнього мелодраматичного жаху, але хто й коли міг поставити на рахунок своєї совісті, що заговорила, її многоречие або перебільшення. На тлі творчої совісті в нас, звичайних людей, вона говорить багато що вопиет, у Достоєвського вона ж творила й малювала, виростали в романах Достоєвського цілі образи: такі сестра заставниці Лизавета, Сонечка Мармеладова. Цим я хочу сказати, що були в його поезії особи художньо підпорядковані іншим, необхідні не стільки самі по собі, скільки для повноти і яскравості пережитих іншими, часто незримих драм

Зіставте тільки всю непотрібну риторичність Раскольникова, коли він, нагнувшись до ніг Сонечки Мармеладовой і цілуючи їх, поклоняється всьому людському стражданню, зіставте цей ораторський жест із тим милим рухом, яким та ж Сонечка після панахиди по Катерине Іванівні ніжно притискається до Раскольникову, начебто ища його чоловічого захисту, а про себе інстинктивно бажаючи влити хоч трошки бадьорості в це знемагаюче від борошна серце, зіставте, і ви зрозумієте, що повинен випробовувати, залишаючись один, убивця Лизаветы.” Але Достоєвський зображував і Лужина, якому совість не потрібна. Зображення його вийшло в Достоєвського грубе, якоюсь мірою навіть страшне. “Рішуче ні риски немає в тім же Лужине забавної.” А якщо подумати, Лужин єдиний у романі не терпить ніякого покарання за свої діяння

И що ж цим хотів сказати нам Достоєвський? Адже в нього не буває нічого просто так… Я хочу ще раз помітити, що кожний витягає з Достоєвського щось для себе, близьке собі.

Така доля Лужина доводить мені ще раз, що мир несправедливий, мир твердий. Моїм життєвим спостереженням я знайшла підтвердження в романах Достоєвського

Саме це залучає мене в його Творчості, вона не будує ілюзій про те, що мир у якому ми живемо безхмарний. Скільки ми за своє життя зустрічаємо таких Лужиных, які проживають спокійно своє життя, заподіюючи людям біль, вони дрібні, розважливі. Я дивуюся, наскільки актуальні всі питання й проблеми, поставлені в романах Достоєвського!

Саме такі Лужины можуть ужиться в сучасному суспільстві. Що як не це говорить про те, що ми живемо в жорстокому, нерозуміючому нас світі, ми крутимся в ньому, намагаємося самі зрозуміти його, але безуспішно…

Достоєвський зображує не просто події, людей, він показує те, як люди намагаються ужиться в цьому світі, зрозуміти його для себе, їх постійні внутрішні переживання, він показує нам “наш мир”, у якому ми живемо. Щоб більш точно зобразити психологічний стан людини, Достоєвський нерідко прибігає до опису погоди. Вона іноді розшифровує, іноді тільки лише натякає на стан душі героя

И дуже важливо, що вона служить створенню певного настрою в читача настрою. Наприклад, опис Петербурга, перед самогубством Свидригайлова. “Молочний, густий туман лежав над містом. Свидригайлов пішов по слизькій, брудній дерев’яній бруківці, у напрямку до Малої Неви

Йому ввижалося високо, що піднялася на ніч вода, Малої Неви, Петровский острів, мокрі доріжки. Мокра трава, мокрі дерева й кущі й, нарешті, той самий кущ… З досадою став він розглядати будинку, щоб подумати про що-небудь іншому

Ні перехожого, ні візника не зустрічалося по проспекті. Уныло й брудно дивилися яскраво-жовті дерев’яні будиночки із закритими ставнями. Холод і вогкість проймали все його тіло, його стало знобити.

Зрідка він натрапляв на крамничні й овочеві вивіски й кожну ретельно прочитував. От уже й скінчилася дерев’яна бруківка

Він уже порівняв з більшим кам’яним будинком. Брудна, що издрогли собачка, з підгорнутим хвостом. Перебігла дорогу. Якийсь мертвотно п’яний у шинелі особою долілиць лежав поперек тротуару подивився на нього й пішов далі…” Мимоволі спадає на думку думка: хіба в такій обстановці може відбуватися щось світле, гарне, радісне Воно й не відбувається

Щиросердечний стан героя зіставляється з описом погоди. Опис непогожої, неприємної погоди створює певну психологічну атмосферу, атмосферу граничної психологічної напруги, часто страждання, щиросердечного борошна. Щиросердечний стан героя зіставляється з описом погоди. В описі дуже часто вживається слово “брудний”, видимо, як душу Свидригайлова, що брудна, порочна

На душі в нього “холод і вогкість” И читачеві стає зрозуміла сама причина самогубства. Я подумала : “Напевно, Свидригайлов став собі настільки противний, що не міг жити усвідомлюючи наскільки він підлий. Психологічна атмосфера в оповіданні настільки згущена й напружена, а увага до внутрішнього миру героїв настільки міцно, що це дає можливість письменникові застосовувати прийом повного або часткового умовчування про щиросердечний стан героя, виражаючи це переживання через міміку, телодвижения.

Як наприклад у наступному випадку: ” Як це трапилося, він сам не знав, але раптом щось як би підхопило його і як би кинуло до її ніг. Він плакав обіймав її коліна

У першу мить вона жахливо злякалася, і вся особа її змертвіло. Вона підхопилася з місця й, затремтівши, дивилася не його. Але негайно ж, у ту ж мить вона все зрозуміла.

В очах її засвітилося нескінченне щастя; вона зрозуміла й для неї вже не було сумніву що він любить, нескінченно любить її й що настала ж нарешті ця мінута….

Вони хотіли було говорити, але не могли. Сльози стояли в їхніх очах.”1 Або такий випадок: ” Пролунали вигуки з усіх боків. Князь сполотнів

Дивним поглядом, що докоряє, подивився він Гані прямо в очі; губи його тремтіли й силкувалися сто-те проговорити; якась дивна й зовсім невідповідна посмішка кривила їх. – Ну нехай хоч мені…а не дам!…тихо проговорив він нарешті; але раптом не витримав, кинув Ганю, закрив руками особа, відійшов у кут, став особою до стіни й переривчастим голосом проговорив: – ПРО, як ви будите соромиться свого вчинку!”2 Умовчування в даних випадках застосовується Достоєвським саме в такі моменти, коли виявляються найглибші шари психіки й внутрішній стан героя стає настільки суперечливим і складним, неясним, що по-іншому це вже зобразити не можна. Умовчування натякає на невичерпну глибину, тим самим ще більше підсилюючи психологічну напругу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тема совісті в одному з добутків російської літератури. Тема совісті у творах Достоєвського