Тема вічної пам’яті у віршах “Міст Мірабо” та “Зарізана голубка і водограй”
Французький поет Гійом Аполлінер, творчість якого нині стала класикою, жив на межі дев’ятнадцятого, “залізного” століття (за словами О. Блока), і століття двадцятого, насиченого катастрофами і війнами.
Вірші Гійома Аполлінера являють собою дивне поєднання емоційного ліризму і внутрішньої трагічності. Аполлінер – один із перших поетів, котрий заторкнув у своїх творах найзвичайнісінькі, на перший погляд, теми і порушив проблеми нового часу. “Складність” аполлінерівської творчості пояснюється не замуреням у туман дійсності,
У віршах “Міст Мірабо” та “Зарізана голубка і водограй” поет звертається до теми людини і її буття у сучасному світі. У першому творі – це зображення внутрішнього світу людини, її відчуття невмолимого плину часу, і водночас – неугасної надії на вічність кохання, навіть якщо це кохання – спогад. Тема пам’яті звучить і у вірші “Зарізана голубка й водограй”, але вже не в мінорі, з трагічним забарвленням.
Поет згадує своїх друзів і подруг, життя яких забрала війна.
У страшній дійсності
Книга Аполлінера “Алкогом” була опублікована у 1913 році після тривалого періоду мовчання поета й об’єднує твори 1898-1913 років. Спочатку Аполлінер замислював свою збірку як “революційний календар у віршах”, але цей задум не був втілений. Проте назва книги нагадує про те, що життя ХХ століття, сповненого революціями і війнами, пекуче, як напій вогненного змія.
Поезія “Міст Мірабо”, написана приблизно у 1912 році,- одна із знакових у збірці. У цьому вірші яскраво виявилося ліричне начало: твір оповідає нам про кохання, яке йде безповоротно, як Сена під паризькими мостами, а також про кохання і надію, що так само безмежні і непоборні, як бурхливі води Сени. У “Мості Мірабо” прості слова й образи в єдності з непристойним ритмом, що нагадує ритм народних пісень, справляють потужний ліричний вплив.
У цьому вірші Аполлінер сприйняв і передав сам дух народних пісень, котрий виявився і в образах, і в поетиці, і в композиції твору. Так, повторювані рядки в поезії нагадують приспів у фольклорній пісні:
Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні, а я ще є
Образ над рікою ненастанно плинного часу, що забирає і радості, і печалі, протиставляється іншому образові – образу сплетених рук, моста кохання над вічністю:
Рука в руці постіймо очі в очі Під мостом рук Вода тече хлюпоче Од вічних поглядів спочити хоче Хоча ліричний герой вірша самотній, його пам’ять про кохання стає джерелом життя і надії:
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Друга велика поетична збірка Аполлінера – “Каліграми. Вірші Миру і Війни”. Переважна частина віршів, що увійшли до збірки, була написана під час війни, тому поет назвав свій витвір “книгою воєнного часу”.
Частина віршів збірки була набрана у вигляді “каліграм”, тобто так, щоб їх текст утворював малюнок-будинок, зірку, скісні лінії дощу… “Каліграми” (чи “ідеограми”) добре “вписувалися” у вірш-плакат, як, наприклад, антивоєнна поезія “Зарізана голубка і водограй”.
Потужні струмені фонтана, зображені і поетично, і графічно, символізують скорботу за друзями, які гинуть на фронті, і фонтан крові, що проливається на війні. Як скорботний фонтан, “спогади в небо летять”, імена загиблих друзів чути у плюскоті води.
Дівчата-голубки теж знищені війною – і лише у пам’яті поета залишились їх “ніжні образи”… Але в каліграмі Аполлінера голубка усе ж злітає у височінь над фонтаном жалоби, над морем крові і сліз. “Зарізана голубка” Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який створив образ-символ миру.
Вірш “Міст Мірабо” та “Зарізана голубка й водограй” – це не просто поетичні спогади, а данина вічній пам’яті, яка може зберегти людське в людині, незважаючи на її самотність у страшній дійсності. Пам’ять про коханих і друзів протистоїть і нестримному часу, і всім руйнівним силам, що прагнуть розірвати зв’язки людини зі світом.
Незважаючи на відлуння печалі і світової скорботи, поезії Аполлінера пройняті вірою у світле, незаймане, вічне…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)