Твір на тему: – Казки М. Е. Салтикова-Щедріна
М. Е. Салтиков-Щедрін – один з найбільших російських сатириків, що бичував самодержавство, кріпосництво, а після реформи 1861 року – пережитки кріпосного права, що вкоренилися в психології людей. Творчість Щедріна пов’язане із традиціями його геніальних попередників: Пушкіна (“Історія села Горюшина”) і Гоголя (“Мертві душі”). Але сатира Щедріна гостріше й нещадніше.
В усій красі розкрився талант Щедрін – викривача в його казках. Казки з’явилися своєрідним підсумком, синтезом ідейно-творчих шукань сатирика. З фольклором
У казках Щедрін розкриває тему експлуатації, дає нищівну критику дворян, чиновників – всіх тих, хто живе народною працею. В “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” Щедрін викриває паразитизм двох колишніх великих чиновників, що потрапили на острів. Це генерали-дармоїди, що не принесли ніякої користі державі, все життя прослужив в реєстратурі, що потім скасували “через непотрібність”.
Генерали ні на що не здано, нічого не вміють робити, уважають, що “булки в
Царя, міністрів і губернаторів висміює казка “Ведмідь на воєводстві”. У ній показані троє Топтигіних, що послідовно поміняли один одного на воєводстві, куди вони були послані левом, щоб “утихомирити внутрішніх супостатів”. Перші два Топтигіна займалися різного роду “лиходійствами”: один – дрібними, іншої – великими, “блискучими коня, корову, свиню й пару овець, але збіглися мужики й убили його). Третій Топтигін не жадав “кровопролиття”.
Навчений досвідом історії, він діяв обережно й повів ліберальну політику. Багато років одержував від трудівників поросят, курей, мед, але зрештою лопнуло терпіння мужиків, і вони розправилися з “воєводою”. Це вже стихійний вибух невдоволення селян проти гнобителів. Щедрін показує, що причина нещасть народних – у зловживанні владою, у самому характері самодержавної системи.
А це виходить, що порятунок народу – у скиненні царату. Така основна ідея казки.
У казці “Орел-меценат” Щедрін викриває діяльність самодержавства в області освіти. Орел – цар птахів – вирішив “завести” при дворі науки й мистецтва. Однак орлові незабаром набридло грати роль мецената: він знищив солов’я-поета, надяг кайдани на вченого дятла й заточив його в дупло, розорив ворон. Почалися “розшуки, наслідки, судьбища”, наступив “морок неуцтва”.
Письменник показав у цій казці несумісність царату з наукою, освітою й мистецтвом, зробив висновок, що “орли для освіти шкідливі”.
Щедрін висміює й обивателів. Цій темі присвячена казка про премудрого піскаря. Піскар все життя думав про те, як би його не з’їла щука, тому сто років просидів він у своїй норі, подалі від небезпеки. Піскар “жив – тремтів і вмирав – тремтів”. А вмираючи, подумав: чого ж заради все життя він тремтів і ховався?
Які були в нього радості? Кого він утішив? Хто про його існування згадає? “Неправильно думають ті, які думають, що лише ті піскарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять.
Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піскарі. Нікому від них ні тепло, ні холодно… живуть, даром місце займають”, – звертається автор до читача.
У своїх казках Салтиков-Щедрін показує, що народ талановитий. Мужик з казки про два генералів кмітливий, у нього золоті руки: він і сільце змайструвало “із власних волость”, і “чудо-корабель” побудував. Народ піддавався гніту, його життя – нескінченна важка праця, і письменникові гірко, що він своїми руками в’є мотузку, яку накинули йому на шию. Щедрін призиває народ задуматися над своєю долею, об’єднатися в боротьбі за перебудову несправедливого миру.
Свою творчу манеру Салтиков-Щедрін називала езопова, кожна казка має підтекст, у ній діють комічні персонажі й способи-символи.
Своєрідність казок Щедріна ще й у тім, що в них реальне переплітається з фантастичним, тим самим створюючи комічний ефект. На казковому острові генерали знаходять відому реакційну газету “Московські відомості”. Від незвичайного острова недалеко до Петербурга, до Великої Піддячої.
У життя казкових риб і звірів письменник уводить деталі з життя людей: піскар “платня не одержує й прислуги не тримає”, мріє виграти двісті тисяч. Улюблені прийоми автора – гіпербола й гротеск. І спритність мужика, і неуцтво генералів надзвичайно перебільшені. Умілий мужик варить суп у пригорщі.
Дурні генерали не знають, що булки з борошна печуть. Голодний генерал проковтує орден свого приятеля.
У казках Щедріна немає випадкових подробиць і зайвих слів, а герої розкриваються в діях і словах. Письменник звертає увагу на смішні сторони зображуваного. Досить згадати, що генерали були в нічних сорочках, а на шиях у них висіло по ордені.
У казках Щедріна видний зв’язок з народною творчістю (“жився-був піскар”мед-пиво пила, по вусах текло, а в рот не потрапило”, “ні в казці сказати, ні пером описати”). Однак поряд з казковими вираженнями ми зустрічаємо книжкові слова, зовсім нехарактерні для народних казок: “життям жертвувати”, “піскар життєвий процес завершує”. Відчувається алегоричний зміст добутків.
У казках Щедріна відбилися і його ненависть до тих, хто живе за рахунок трудящих, і його віра в торжество розуму й справедливості.
Казки ці – чудовий художній пам’ятник минулої епохи. Багато образів стали загальними, позначаючи соціальні явища росіянці й світової дійсності. Особливе місце в російській літературі XІX століття займає творчість відомого письменника М. Е. Салтикова-Щедріна.
Слідом за М. В. Гоголем він дійшов нелегким шляхом сатири. Його сатира їдка, часто зла, але правдива й справедлива. Він забрав з її гоголівський ліризм, зробив більше явної й гротескної. Але від цього добутку не стали простіше й одноманітніше. Навпаки, у них повною мірою виявилося всеосяжне “головотяпство” російського суспільства минулого століття.
У своїй багаторічній боротьбі із царською цензурою, прагнучи більш повно й глибоко розповісти про події й ідеї, що хвилювали його, Салтиков-Щедрін неодноразово прибігав до жанру казок.
Перші три казки (“Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”, “Пропала совість”, “Дикий поміщик”) були написані ще в 1869 році. Однак якщо спочатку створювалися лише окремі добутки цього жанру, то в 80-і роки в пресі вийшла ціла книга – “Казки для дітей неабиякого віку”. Многообразно ідейно-тематичний зміст цих добутків: це й сатира на самодержавних правителів, і зображення трагічного положення пригнобленого народу, його каторжної праці, і висміювання боягузливих буржуазних інтелігентів, що багато говорять про волю й демократію, а на ділі службовців панівним класам.
Казки Салтикова-Щедріна – це особлива форма сатири; зображуючи дійсність, автор бере з її найбільш яскраві риси, по можливості згущає їх і показує як би під збільшувальним склом.
Так, наприклад, у казці “Дикий поміщик” крайнє перебільшення окремих ситуацій дозволило письменникові перетворити смішну історію про дурного й ледачого поміщика в люте викриття існуючих у Росії порядків, які сприяють появі таких поміщиків-паразитів.
Самий початок “Дикого поміщика” уводить нас у мир казки: “У деякім царстві, у деякій державі жився-був…” Зберігаючи дух і стиль народної казки, сатирик говорить про
Реальних подіях сучасної йому життя. Живучи за рахунок народної праці, нічого не знаючи й не вміючи, але вважаючи себе опорою держави, герой Щедріна ненавидить людей, які годують і напувають його, створюючи комфортні умови існування. Він не може виносити навіть “холопського духу”.
Його жагуча мрія – втратитися всіх мужиків. Але коли це бажання здійснюється, поміщик, ні до чого не пристосований, терпить голод, холод, нестаток, зовсім дичавіє, перетворюючись у тварина. Зовсім інакше розповідає письменник про народ.
Він в автора безсловесне й покірливий, і тому викриття поміщиків сусідить у Щедріна з почуттям гіркоти про трагічну безвихідність долі простої російської людини. Казки письменника алегоричні: на сторінках багатьох з них живуть звірі, риби, птахи, але діють і почувають вони, як люди: ведуть наукові диспути, сваряться й миряться, радуються й страждають, бувають розумними й дурними, сміливими й боягузливими, балакучими й мовчунами.
Одна із самих яскравих казок, у якій діють тварини, – “Премудрий піскар”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)