Твір на тему: “Творчість Григора Тютюнника”
“Іноді я відчуваю людину, як рана – сіль. Ні від чого я так не страждаю, як від невдоволення собою. Важко щось перемінить у цьому світі.
Тільки пам’ять людям, пам’ять лишається велика. Вона поволі виробляє в народу мораль, ідеал.”
Григір Тютюнник.
Найкраще про відомого українського письменника Григора Тютюнника колись сказав його колега по перу Борис Олійник: : “Чесний до прямолінійності, принциповий до жорстокості, від чого сам не раз потерпав. Але то все Григорів характер, вироблений, зредагований і затверджений життям.
А працював неквапом, інколи – важко, нещадно правлячи себе, до літератури ставився з священною шанобою, з цнотливою ніжністю, як до матері…”.
Твори Григора Тютюнника являють собою яскраві замальовки з життя, які сповнені гостротою і яскравою образністю. Скоріш за все, жанр оповідання письменник обрав тому, що ці коротенькі за формою твори дуже схожі на поезії. В них, як і в віршах, виважене кожне слово і немає нічого зайвого. В оповіданнях, як і в поезіях, все встановлено на свої
Мабуть, саме завдяки цьому в коротких новелах письменнику вдавалося повно і багатогранно розкривати внутрішній світ їх героїв.
Григір Тютюнник багато писав про дітей і для дітей. Це зрозуміло, бо діти – найчистіші і найбільш відкриті в світі істоти, земне втілення людської доброти. Образи дітей зустрічаються в багатьох творах письменника, зокрема, “На згарищі”, “В сутінки”, “Сито-сито”, “Сутінки” та в інших, які увійшли вже до першої книги “Зав’язь”. У Г. Тютюнника є і твори, які повністю присвячені дітям. Це і “Климко”, і “Вогник далеко в степу”, і інші.
У цьому оповіданні автор з великою любов’ю виписав образ Харитона, маленького сироти, який в пошуках батька подорожує від села до села. Він свято вірить, що його батько живий. На його шляху зустрічаються різні люди, хтось відноситься до дитини добре, а хтось погано, але душа хлопчика тягнеться лише до добра.
А чого вартий малий Климко із однойменного оповідання, який відправляється за їжею за багато кілометрів, щоб допомогти своєму товаришу, улюбленій вчительці та її малій дитині! Наскільки вражає ця історія!
Серед творів Г. Тютюнника окремо належить виділити й оповідання, в яких письменник змальовує відношення людей і природи, ставлення до дітей і до оточуючого світу. Автора з його характером і поглядами на життя ніяк не може не хвилювати цей шар людського існування, тому що оточуючий світ для нього являє собою гармонійне єднання людини і природи. Саме до цієї теми й звертається у своїх оповіданнях “Однокрил”, “Степова казка”, “Ласунка” Г. Тютюнник.
Письменник з притаманною йому творчою гостротою і умінням визначати проблемні питання життя радянського суспільства добре бачив і висвітлював ті антигуманні и ганебні явища, які відбувалися в ті часи. Наприклад, зневаження людської совісти Г. Тютюнник викривав в оповіданні під назвою “Смерть кавалера”, владу речей над людиною і міщанські погляди у новелі “Син приїхав”. А зникнення в серцях людей милосердя, співчуття і жалю, їх поступове духовне зубожіння і бездушність бюрократичної системи, здатну понівечити долю людини, письменник викривав в оповіданнях “Вуточка”, “Оддавали Катрю”, “Чудасія” та інших.
Автор бачив, що під впливом комуністичного суспільства поступово руйнується не тільки правильний соціальний устрій, а й національний людський характер, який завжди базувався на одвічних моральних цінностях, індивідуальній свободі, незалежності і чистоті душевних порухів.
У своїх творах Г. Тютюнник викривав не тільки те, що нав’язував українському народові радянський режим, але й показував на прикладі своїх героїв, що благородство і велич людської праці, прагнення до краси почуттів і естетизм, притаманний нашим землякам від природи, милосердя і святість душ людей можуть існувати у будь-яких умовах. Такі герої відображені у оповіданнях “Іван Срібний”, “У кравчини обідають”, “Три зозулі з поклоном”, “Дивак” та інших.
Сучасні критики часто називають Г. Тютюнника “українським Шукшиним”, однак знак рівняння між цими письменниками ставити ніяк не можна. Хоча викривали вони одні й ті ж проблеми, серед яких збереження духовності сучасної людини і сучасного суспільства загалом, краса праці і протистояння людини негативному впливу тоталітарного уряду, але стиль кожного з них своєрідний і унікальний. Г. Тютюнник, переклавши “Калину червону” В. Шукшина українською мовою, казав, що його герої м’якші вдачею, а сам він не може лишатися таким відстороненим оповідачем, як його російський колега по перу.
Деякі твори письменника є образниками сільського життя, хоча здебільшого Г. Тютюнник писав про місто, небезпеку механізації і індустріалізації, про загрозу від надмірностей, які супроводжують життя сучасної людини. З притаманним для нього прагненням до чистоти людського існування письменник сприймав місто як “кам’яний мішок”, що приводить до бездуховності і змінює в погану сторону сам сенс життя людини. Художній світ Григора Тютюнника – це розп’яте на хресті, знищене голодомором і геноцидом селянство, останній оплот душі українського народу.
І хоча герої творів Г. Тютюнника часто дивакуваті, але в той же час вони щирі і наївні, запальні і довірливі натури, як коваль з оповідання “У кравчини обідають”, дядько Никін з однойменного оповідання або дід Лаврін з новели “Зав’язь”. Саме в таких натурах втілений глибинний сенс життя, саме вони своєю чистотою та добротою зберігають мудрість нації. Тему літературної творчості Григора Тютюнника добре і зрозуміло висловив український письменник Віктор Близнець, який сказав про свого колегу такі слова: “Торжество добра й благородства – так можна визначити провідну тему всієї творчості Григора Тютюнника.
Він – винятковий майстер психологічної новели й повісті, він уміє точно, ясно, виразно змалювати колоритний народний характер і його душевний стан”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)