Твір на вільну тему: Помни про війну

Я, виросла в Штемварде, маленькому селі в Зюдгольштейне, приблизно в 20 кілометрах від Гамбургу. Мені було десь 13-14 років, коли один раз нашою сільською вулицею проїхали незнайомі вантажівки й зупинилися на польовій дорозі до Кронсхорсту. Спочатку ніхто не знав, що ж це означало, але потім слухи поширилися зі швидкістю вітру: у нас будуть знімати фільм, теперішній кінофільм, з відомими акторами. У той час минулого саме канікули, і ми, діти, ішли щодня з раннього ранку до кронсхорстской дороги, щоб не пропустити нічого із цієї великої події

Акторів

необхідно було ще якийсь час чекати, оскільки спочатку наша польова дорога повинна була перетворитися в російське село: тут стояла дерев’яна хата, покритий соломою будинок, навпроти – суспільний будинок з різьбленими колонами біля входу, поруч – зруйнована стіна будинку, перед якою були навалені обвуглені й розбиті цеглини. Навіть дерево було висаджено й на дивно високих палях розташовані шпаківні. Посередині цього села стояла біла церква із сяючим золотом маківкою, на якій уже обсипалася штукатурка. І все це відбувалося, можна сказати, умить. Не пройшло й тижня, а між Штемварде й Кронсхорстом стояло
вже це старе російське Село, начебто воно перебувало тут вічно.

Так здавалося, коли на нього дивилися з боку Штемварде, коли ж підходили зі сторони Кронсхорста, те всього цього не було видно. Всі сіло було лише фасадом: як тільки хтось заходив у якісь двері, те відразу ж знову виявлявся на вулиці. Пізніше, коли знімали фільм, ми сміялися до упаду, коли Ганс-Йорг Фельми, один з головних виконавців, тікаючи від своїх переслідувачів, забігав у рятівний будинок, закривав за собою двері, і… стояв на вулиці. І це відбувалося не один раз, а знову й знову, поки режисер не був удоволений сценою. І солдати, які його переслідували, повинні були кожний разу бігти назад, у кінець вулиці, щоб знову гнатися за втікачем

На кронсхорстской дорозі вони, мабуть, не могли піймати його. Це трапилося лише в крогманских лугах, нашому маленькому сільському лісі, де ми грали в розбійників і жандармів або індіанців. У фільмі це були українські ліси.

Там був споруджений блокгауз, перед яким Ганс-Йорг Фельми грав маленькому хлопчикові на флейті. Але не було чутно ні єдиного звуку. Перед будинком повинна була пастися коза. Але щораз, як тільки стукали хлопавкою, вона злякано поверталася спиною до камери й намагалася втекти.

Одному з нас було дозволено тоді сидіти за стіною будинку й давати їй з вікна кінчиками пальців листя. Тоді вона, нарешті, знімалася. Через цю козу солдати, які вже довго бігали на кронсхорстской дорозі, повинні були вистрибувати з кущів і грати на флейті – ловити Фельми. Через два знімальних дні й цю сцену була “у ящику”.

У фільмі це відбувається менш п’яти хвилин. Тоді ми змогли тільки наполовину зрозуміти дію фільму. Набагато пізніше, коли російське село й блокгауз уже давно були знесені, ми подивилися фільм у кінотеатрі.

Він називався “Неспокійна ніч”, і розповідалося в ньому про війну. Він був дуже сумний. Ганс-Йорг Фельми в ньому грав солдата Барановського, що через любов до однієї жінки дезертирував, був арештований і засуджений ксмерти.

И хоча я тоді була присутня при зйомках, бачила власними очами як актор Фельми довго вибігав через двері будинку на вулицю, у кіно я полегшено зітхнула, що коли тікає Барановський досяг рятівного будинку, і плакала, коли його все-таки вистежили солдати в українські лісах


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на вільну тему: Помни про війну