Твір Утвердження загальнолюдської моралі в повісті Г. Квітки – Основ’яненка “Сердешна Оксана”
Утвердження загальнолюдської моралі в повісті Г. Квітки – Основ’яненка “Сердешна Оксана”
У 1841 році в альманасі “Ластівка” побачила світ повість Г. Квітки – Основ’яненка “Сердешна Оксана”.Цей твір був високо оцінений Т. Шевченком, П. Кулішем, В. Далем, О. Потебнею. Що ж підкорювало в ньому відомих письменників та мовознавців? Звичайно ж, відповідність християнській моралі, тобто найблагороднішим людським ідеалам. “…Ставлячи за найпершу повинність натури людської моральну чистоту, особисту правдивість та
Образ головної героїні повісті Оксани, її доля і являють собою згусток морально-етичних проблем, що розв’язуються автором з надзвичайною майстерністю. Оксана, донька сільської вдови Векли Ведмедихи, покохала капітана, який разом із солдатами прийшов у їхнє село на постій. Початок твору нагадує нам поему Т. Шевченка “Катерина”. У листі до Кобзаря 23 жовтня 1840 року Г. Квітка-Основ’яненко писав: “Списав і я “Сердешну Оксану”, от точнісінько як і Ваша “Катерина”… Як то ми одно думали про бідних дівчат та про бузовірних москалів”.
Так,
Повіривши в кохання капітана, Оксана тікає з ним, кинувши напризволяще матір. Пізніше, дізнавшись про намір капітана видати її заміж за денщика чи програти у карти, в душі дівчини зростає почуття ненависті до зрадника. Саме з цього моменту автор переходить до зображення не тільки соціально-побутового конфлікту, ай з надзвичайною майстерністю розкриває психологічний стан героїні. Оксана, доведена до відчаю, розуміє своє моральне падіння, її пригнічує почуття провини перед матір’ю.
1, найголовніше, воліє прийняти яку завгодно покуту, щоб отримати Боже й людське прощення. На відміну від Катерини Оксана замислюється над долею маленького сина. До речі, до розуміння власної відповідальності вона проходить певний шлях вагань.
У страшному психологічному стані, близькому до божевілля, вона знаходить винуватця власної трагедії – сина. “Воно не дитя мені, воно ураг мій… Отут, у канаві, викопаю йому гарненьку ямку, положу його любенько… та разом землею і засиплю, і гробик виведу; воно і не зчується, мов засне… Нехай копитан ськає свого сина!..” Але дитина, прокинувшись, виводить жінку із цього жахливого стану. Це було воскресінням героїні.
Початком нового життя. Г. Квітка-Основ’яненко зворушливо описує сцену, як малий Митрик, простягаючи рученята до матусі, забелькотів: “Мамо!.. Мамо!.. Бозя!..” Саме останнє слово і стало тією магічною силою, що повернула героїню до дійсності, до усвідомлення материнського обов’язку.
Власна трагедія поступилася місцем природній силі духу жінки.
Пройшовши нелегкий шлях життєвих випробувань, Оксана стала сердечнішою у ставленні до людей. Тому слово “сердешна” у назві твору можна розцінювати двояко. У цьому слові – і трагедія жінки, і відродження кращих рис, що властиві українкам. Повість закінчується щасливо.
Петро, звичайний сільський парубок, у своїх почуттях до Оксани, її матері, Митрика піднісся до вершин справжньої любові, виявляючи справжнє душевне благородство. На мою думку, у порівнянні з “Катериною” Т. Шевченка повість Г. Квітки – Основ’яненка має більш поміркований характер, бо наближена до піднесення найблагородніших людських ідеалів. У 1918 році, репресований пізніше літературознавець Василь Бойко писав: “Мораль Квітки – загальнолюдська мораль, мораль християнська, яка ще не стала трюїзмом, а повна глибокого значення для кожної людини в усі часи”.
Саме це і визначає інтерес до твору наших сучасників.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)