Творчий і життєвий шлях Пушкіна Олександра Сергійовича
Творчість Пушкіна бути стрімким рухом, тісно пов’язаним з його долею, із суспільно-ідеологічним і літературним життям Росії в першій третині XІX в. Пушкін не має двох біографій – біографії звичайної, життєвої й біографії письменницької. Він виявляє собою приклад єдності людини й поета. Життя й поезія зливалися в нього в одне ціле. Факти життя ставали в Пушкіна фактами творчості.
У свою чергу, поезія визначала його долю.
Часовий діапазон добутків, включених у програму по літературі для вступників у вузи, – приблизно двадцять років:
Зміни у творчості, як правило, легко співвідносяться з поворотними моментами в нього особистій долі У творчості Пушкіна виділяються
Ліцейський період (1813 – травень 1817). Перший період творчості – час поетичного самовизначення Пушкіна, час вибору шляхи Пушкін народився на результаті XVІІІ століття, 26 травня (6 червня) 1799 р. Дванадцятирічним хлопчиком він надійшов у Царскосельский ліцей, що відкрився 19 жовтня 1811 р. Через шість років, закінчивши ліцейський курс, Пушкіна став не тільки високоосвіченою людиною, але й самим багатообіцяючим поетом Росії. Перші його вірші датовані 1813-м роком. За наступні три роки написано понад 130 добутків.
Розвиток поета-отрока було стрімким.
В 1814 г. журнал “Вісник Європи” публікує перший вірш Пушкіна – “До друга віршотворцеві” (підпис: Олександр Н. к. ш. п. ). У січні 1815 р. юний поет у присутності Державіна читає свій вірш “Спогаду в Царському Селі “. У квітні воно було опубліковано в журналі “Російський музеум” і вперше підписано повним ім’ям: Олександр Пушкін Пушкін буквально ввірвався в літературу. Їм зацікавилися В. А. Жуковський і К. Н. Батюшков.
Його “благословив” Г. Р. Державін, якого в ті роки вважали живим класиком російської поезії. Підтримав юного поета й дядько – В. Л. Пушкін Почалася дружба з П. А. В’яземським. І ліцейські віршотворці, і визнані поети сприймали Пушкіна як “молодого чудотворця”. Вони були уражені його абсолютним поетичним слухом, сприйнятливістю, спрагою нових життєвих і поетичних вражень.
З юним запалом Пушкін увімкнувся в літературні суперечки. Він – прихильник послідовників Н. М. Карамзина, “арзамасцев”, у їхній полеміці з питань мови й літератури з консерваторами з “Бесіди аматорів російського слова”, возглавлявшейсяа. С. Шишковим.
Участь у літературному суспільстві “Арзамас” стало для Пушкіна (якого тут жартівливо прозвали Цвіркуном) важливим моментом естетического самовизначення Уже в ліцейські роки він був поруч із письменниками, які боролися проти омертвілих канонів класицизму, прагнули модернізувати літературну мову, зблизити російську літературу з європейської. У ліцейських віршах Пушкіна багато перекликів з добутками російських і французьких письменників.
Він не соромився свого учнівства, запозичив теми, мотиви, образи, поетичний словник, використовував жанри, що зложилися в поезії початки XІX століття: оду, елегію, послання, мадригал. Пушкіна-Ліцеїст затворів в аурі поетичної культури свого часу. В 1815 р. Жуковський назвав Пушкіна “надією нашої словесності”, побачив у ньому “майбутнього гіганта”, але підкреслив, що він поки ще ” бродить біля чужих ідей і картин “.
Дійсно, у багатьох ліцейських віршах Пушкіна звучать анакреонтические мотиви лірики Батюшкова.
Важливе для молодого поета “огляд” старої й нової літератури, вірш “Городок” (1814), – луна батюшковских “Моїх пенатів” (1811). Елегії 1815-1816 гг. (“Мрійник”, “До неї”, “Співак” і ін.) написані під впливом Жуковського.
У деяких цивільних віршах (“Спогаду в Царському Селі”, “Лицинию”) Пушкін з’являється учнем Державіна. Поет жадібно усмоктує все краще, що створила європейська література, – від античності до Вольтера, легендарного Оссиана й французької “легкої поезії”. Пушкіна – геніальний учень Він швидко встав урівень із учителями.
Самою чудовою його якістю була естетическая широта. Чуйний поетичний слух юного поета вловлював все різноманіття звуків і мелодій, що існували в російської поезії. Пушкіна вибирав не вчителів, а художні системи.
Як би випробовуючи їх, гармонію віршів Батюшкова він перевіряв “алгеброю” строгого раціоналізму поезії Державіна Витончена романтична поезія почуттів Жуковського взаємодіяла в ранніх віршах Пушкіна з тягою до точності, предметності в зображенні відносин між людьми.
У ранніх віршах виявилася найважливіша риса, характерна для всього наступної творчості Пушкіна. Ліцейська поезія не харчувалася якимись стійкими настроями. Юний поет багатоликий, мінливий.
Він те радувався, насолоджувався життям, то сумував і хандрив. Його тягло те до вина й жінок, до відчайдушної вільності дружніх гулянок і пишній мішурі балів, то до книг, самоті й творчості.
Ліцейські витівки й жіноча краса, спілкування з мудрим і іронічним П. Я. Чаадаєвим, боротьба літературних думок – всезалучало поета. Він здивовано дивився на яскравий і шумний мир навколо себе й, як чуйна луна, виражав цей мир у своїх віршах. У поезії Пушкіна ліцейського років піднесена патетика цивільної лірики уживалась із легкодумством “віршів на випадок”.
Зухвалі, забіякуваті епіграми немов ховалися в тіні замислених елегій. Зворушливий шепіт закоханого юнака раптом перемінявся хрипким голосом “колишнього” гусара.
Вторячи чужим, книжковим розчаруванням і розлукам, юний поет робко висловлював перші “сумні замети” власного серця. Крізь зовнішню строкатість і недосконалість поетичних форм ліцейської лірики проступила головна риса пушкінського відношення до миру: він сприймав його як таємну, сховану гармонію Вона відкривалася поетові у всім – у високому й низькому, у думках і почуттях, у житті й у мистецтві. Петербурзький період (червень 1817 – початок травня 1820). Після закінчення Ліцею, надійшовши на державну службу – у Колегію іноземних справ, Пушкін жив у Петербурзі.
Він увійшов у петербурзький “велике світло” і виявився в зовсім незнайомому, строкатому світі.
Це мир чинів і нагород, балів і розваг, інтриг і лихослів’я Для Пушкіна все злилося в поривах вихрячи “життя молодий”: світські відносини, любовні інтриги, дружнє спілкування, заняття поезією. Він насолоджувався життям, адже це був час його ранньої юності ( 18-20 років). Петербурзькі враження відбилися в лірику того років, про їх Пушкін постійно згадував у наступні роки.
Важливим для долі Пушкіна був вступ у мир більших соціальних ідей, споровши про політика й релігію, про проекти порятунку Росії В атмосфері петербурзького вільнодумства формується його світогляд. Поет дружить із Чаадаєвим, зближається зі членами таємного “Сполучника благоденства” Н. І. Тургенєвим і Ф. Н. Глинкою, бере участь у роботі літературно-театрального суспільства “Зелена лампа” і “Вільного суспільства аматорів російської словесності”.
Полеміка про літературу, активна боротьба з архаистами також захопили Пушкіна. Вони накладалися на його міркування про суспільне благо, про освіту, тиранію й волю. Політичні ідеї ставали джерелом натхнення, основою поетичних образів.
Під безпосереднім впливом ідей учасників “Сполучника благоденства” написані вірші “Вільність” (1817) і “Село” (1819). Яскравий політичний темперамент Пушкіна виявився в злій сатирі на Олександра І “Казки. Noеl” (“Ура! у Росію скакає..”) (1818), в епіграмі на всесильного тимчасового правителя Аракчеева.
Молодим поривом вільного серця продиктоване послання “Кчаадаеву” (1818). Всі ці вірші поширювалися в рукописах, їх читали, обговорювали, переписували. Фактично за три після-ліцейські роки Пушкіна створив свою “потаєну” поезію.
Це один з головних підсумків петербурзького періоду творчості. Як і в ліцейський період, художня система Пушкіна далека від рівноваги й гармонії Вільні вірші з їхньою стильовою архаїкою й пануванням відверненої образності – вершина петербурзької лірики. Але в ці роки були написані й інші вірші. Пушкіна вів віршовану лайку з “шишковистами”, часом не соромлячись у вираженнях.
З-під пера, що летить, поета вийшло безліч альбомних “дріб’язків” і дружніх послань, насичених побутовими, нерідко фривольними, подробицями “Проза” життя в них ще не возвишена до високої поезії.
Інші настрої панують в елегійних віршах. Тут Пушкін підкреслено близький до романтичного світогляду й стилю. Пушкінська поезія кінця 1810-х рр.
Носить багато в чому “лабораторний” характер. Їй властиві різкі жанрові й стильові контрасти Поруч виявляються архаїчна ода й романтична елегія, високі цивільні вірші й грубуваті експромти. Контрасти стилю відчуваються й у вільнолюбних віршах.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)