Уславлення любові козаків до рівної землі в поемі “Гамалія” Т. Шевченка
Ще здавна Україна зазнала нещасливої долі. Вона стільки разів потрапляла під гніт інших країн, потерпала від нападів татар, турків та інших загарбників. Татари жорстоко вбивали людей, палили села, їхні вороні коні топтали нашу рідну землю, знищували все живе.
Україна плакала, плакала гіркими слізьми за своїми дітьми, мовчки терпіла біль від вогню, від тупоту ворожих коней, обпікала її кров українців, якої було багато пролито по всій Україні. Нещасна Україна шукала захисту, захисників, та не знаходила.
Але настав край цій безвихідній гіркоті.
Висушила сльози нещасна Україна, усміхнулася хоробрим синам своїм, побажала їм успіху. Схаменулися татари, побачили в козаках силу невмирущу, але не залишили України, продовжили обпікати тіло її вогнем, обливати кров’ю, та козаки пішли проти татар, турків, билися з ними, виганяли з України рідної, рубали їх мечами своїми, не жаліючи жодного з варварів…
Козаки були мужніми, чесними
Жоден козак не міг вдарити ворога зі спини, рубонути татарина шаблею козак міг тільки дивлячись в його злякані, підступні очі. І Україна любила своїх синів за усе: за хоробрість, за чесність, за любов до неї самої. Тисячі козаків вмирали за Україну, потрапивши у полон до турка або у битвах за визволення рідної землі. У татарському полоні чекала козака мученицька смерть: або на гаку, провисівши три дні, або на вогні, або від руки палача.
Страшних катувань зазнавали козаки, та не боялися їх, не відступали перед смертю. І ніколи турок не міг почути від козака прохання помилувати, всі козаки помирали з думкою про те, що Україну вони завжди любили, і з очима, сповненими ненависті до татар, до турків, до інших загарбників рідної землі.
Героїзм козаків оспівували тисячі байкарів, піснярів, письменників. Це і “Втеча трьох братів з города Азова із турецької неволі”, і “Гамалія” Шевченка, і багато інших. Дуже виразно змальовується любов козаків до рідної землі у поемі Т. Г. Шевченка “Гамалія”.
У цій поемі розповідається про козаків, що потрапили у полон до турків.
З самого початку поеми ми відчуваємо любов козаків до України. Вони сидять у Скутарі і співають сумну, журливу пісню, в якій чується туга за рідною землею, за Дніпром, за Січчю Запорозькою. Настала ніч, а козаки все не спали, мабуть тому, що не могли спати на ворожій землі, коли навколо них купчилися вороги.
Тим часом Гамалія з козацьким військом ідуть визволяти братів своїх з неволі. Поема закінчується тим, що козаки на чолі з Гамалією досягай своєї мети і оспівують Україну і свободу. У цій поемі прекрасно відображене ставлення козаків до волі, до рідної України, до Січі Запорозької.
Козаки сумують за Україною, а вона сумує за ними. Та козаки ніколи не залишать одне одного у біді, а тим більше у турецькому полоні. В кінці поеми визволені козаки оспівують Гамалію, свою волю і вони раді, що їх визволили, не тому, що вони будуть жити, а тому, що вони вже зможуть щось зробити для рідної землі, що зможуть ще рубати ворогів і захищати її. І їхні серця сповнюються радістю, невимовною душевною радістю, любов’ю до волі, до життя.
Вони співають, оспівують Україну і свого гетьмана, і вони сповнені силою боротися. І, навіть, як сказано у поемі, Дніпро, море допомагали їм, бо “люблю завзятих чубатих слов’ян”, а Хортиця з нетерпінням чекала повернення синів своїх, щоб обійняти їх, дати сили йти далі, щоб воювати і захищати рідну Україну, стояти на ногах міцно і обороняти свою землю…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)