ВАДИМ СКОМАРОВСЬКИЙ
Більше тридцяти років пише вірші, поеми, казки для дітей Вадим Петрович Скомаровський. Присвячені вони рідному краю, природі, героїці воєнної пори, працьовитим людям і, звичайно, дівчаткам і хлопчикам – допитливим і непосидючим, яким був і сам поет в пору дитинства.
Народився Вадим Скомаровський 1 червня 1937 року. Його рідне село Балико-Щучинка (Кагарлицький район на Київщині) лежить на покраяному ярами правому березі Дніпра, довкола ліси, а в лісах – озера. А які багатозначні і загадкові там назви місцевостей – Криничний яр, Воронів
Мати все життя працювала вчителькою. І Вадим після закінчення семирічки, а потім Ржищівського педучилища працював учителем у Бородянській школі на Київщині. Згодом В. Скомаровський закінчив Ізмаїльський педінститут. І подальша його журналістська, комсомольська, партійна робота та робота головним редактором і директором видавництва “Молодь” була тісно пов’язана зі школою, з дітворою та молоддю.
1956
З роками тематика творів Вадима Скомаровського розширилась. До образів земляків, до чарівних пейзажів рідного краю додалися нові герої – діти й дорослі, нові краєвиди. У 1963 році вийшла в світ книжка Вадима Скомаровського “На Тарасовій горі”. Це вірші, присвячені геніальному українському поетові Тарасові Григоровичу Шевченку. Відтоді поет не. раз звертався до образу Великого Кобзаря.
У 1973 році він видав збірку “Тарасова криниця”, а в 1979 – створив поему “Тарасові птиці”. Це одні з найбільш яскравих, натхненних сторінок у творчості Вадима Скомаровського.
У дитинстві майбутній поет зачитувався чудовими книжками Аркадія Гайдара і Миколи Трублаїні, наскрізь пронизаними романтикою подвигів. Шана до відомих письменників залишилася у Вадима Скомаровського на все життя. І поет захотів розповісти сучасним школярам про їхнє незвичайне життя. Так появилися талановиті поеми “Зошит у лінійку”, “Багряний листок”, “Вітер мандрів”.
Серед творів Вадима Скомаровського є і казки: “Де поділися зірки?”, “Чому в морі вода солона”, “Чому Лютий короткий” та інші. Вони цікаві та повчальні.
Більшість віршів В. Скомаровського – це невимушені оповідки про ту чи іншу (в повному розумінні екстремальну подію), пригоду і обов’язково з несподіваною розв’язкою. Цікаво, наприклад, прочитати, як моряки врятували напівзамерзлих солов’їв, що заблукавши у пітьмі, прибилися на корабель (“Солов’ї”). Люди по черзі зігрівали “дві безпорадні грудочки малі” своїм диханням, годували крихтами хліба. І сили повернулися до солов’їв.
Незвичайна подія відбулася в лісі (“Погоня”). Там дуб захистив бідолашного зайчика від лисиці: скинув, наче з рукава, снігу на його сліди: спробуй тепер, лисице, заячу стежку віднайти! Справжня біда трапилася з окунцями: “опинились окунці в лузі після повені”, а вода почала спадати (“Окунці-стрибунці”). Проте біди не сталося – діти виловили окунців і кинули у Дніпро.
Читаючи такі вірші, постійно ловиш себе на думці, що треба берегти все живе, любити й плекати красу довкола нас.
Новою, цікавою гранню творчості Вадима Скомаровського стали гумористичні, сатиричні поезії, мініатюри, шаржі. Про це свідчить нова збірка поета “Комп’ютер з характером”, що вийшла друком у 2002 році.
Твори В. П. Скомаровського перекладено російською, білоруською, молдавською, казахською, киргизькою, туркменською, башкирською мовами. Відомі вони читачам у Болгарії, Польщі, Чехії, Канаді. Поет також відомий як перекладач з російської, білоруської і туркменської мов.
В. Скомаровський – лауреат чотирьох літературних премій: імені Миколи Трублаїні (1978), імені Олександра Копиленка (1986), імені Лесі Українки (1989), імені Наталі Забіли (2003).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)