ВІЧНА ПРОБЛЕМА ЛЮДСЬКОГО ВИБОРУ (за творчістю Б. Олійника)
8 КЛАС
ВІЧНА ПРОБЛЕМА ЛЮДСЬКОГО ВИБОРУ (за творчістю Б. Олійника)
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
1. Борис Олійник – один із покоління шістдесятників.
2. Вибір, який ми робимо.
3. Вибір кожного з нас – доля мільйонів.
Варіант 2
1. Співець честі й відповідальності.
2. Життя – постійний ринг.
3. “Бо ти на землі людина”.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
– Ти собі затям, –
Сказала вона суворо, –
За мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
Ліна Костенко
Хай метушиться дріб’язок
Міняє шерсть залежно від погоди…
Поете,
Вмій шукати і чекати!
Найкращий вірш ще ходить на свободі.
Ліна Костенко
Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
В. Симоненко
ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ
Життю – ні кінця, ні начала.
І вічно по колу землі:
Комусь – лебеді від’ячали.
Комусь – ще сурмлять журавлі.
Один передбачливо очі
Прикрив ще за крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А інший – на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і…
І люди відкрили в сузір’ях
Зіницю нової зорі.
Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!
(“Вибір”)
Я визбираю в жмуток силу
Своїх поразок і удач –
В ім’я Отця, і Духа, й Сина
Обрушу з лівої удар
Такий, що раптом ляже тиша.
І стануть зайві лікарі.
І марно буде, наче миша,
Метатись підлий рефері.
То буде бій…
А зараз мертво
Лисніє холодом квадрат.
Іду. І поруч мене твердо
Крокує Честь – мій секундант.
(“Ринг”)
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
Поезія Б. Олійника здобула широке визнання. Він лауреат Державної премії СРСР (1975, за книгу “Стою на земле”) і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983, за книги “Сива ластівка”, “У дзеркалі слова”, “Дума про місто”).
Свою творчу роботу митець поєднує з активною громадською діяльністю. У 1971-1973 рр. та з 1976-го року він – секретар правління Спілки письменників України, секретар правління Спілки письменників СРСР, секретар парткому Київської письменницької організації. Б. Олійник – депутат Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань, його творчість є одним з активних чинників у сучасному літературно-мистецькому процесі.
Про поезію Бориса Олійника Доміно відгукнувся так: “Це якесь неймовірне явище. Зовсім не відчуваю нічого чужого, хоч сам так не напишу. Дуже рідко траплялось у житті, щоб поет повністю брав мене у полон чи, довіряючись, сам віддавав тобі свою душу – так або інакше зливався зі мною.
На жаль, я небагато читав Бориса і лише двічі чув його виступи на поетичних вечорах. Та з перших рядків полюбив його як рідну людину…”
У поезії Бориса Олійника рельєфно виявляються засади української класичної художньої традиції, що засвідчують себе у наснаженій трибунності й щемкій ліричності, аналітичному пророцтві і бунтівній прогностичності мислення. Проте звертався поет і до модернізації поетичного стилю. Як підкреслюється у другій книзі “Історії української літератури XX століття”, введення “у художній текст прозаїзмів, влучних висловів з народного побутового мовлення, прямої та діалогічної мови, зміна канонічної метрики за допомогою пауз, недомовленості” надавали його поезії “довірливих природних інтонацій”, достеменної безпосередності й виразності звучання. Поетичні твори Бориса Олійника також органічно настояні на фольклорних і притчових композиційно-стильових прийомах.
Серед жанрів, що їх митець розробляв й активно практикував, виділяються притчі, пісні, балади, вальси, оди, послання, присвяти, ліричні цикли, поеми.
Аналізуючи етичні й світоглядні витоки слова Б. Олійника, критик С. Йовенко у статті “Доки є дорога й рух…”, опублікованій 1995 року в часописі “Вітчизна”, відзначала: “Батько і мати – ось відправні джерела формування характеру, ось ідейна домінанта творчості поета, його в кращих українських (шевченківських) традиціях святилище”.
Багатогранна і потенційно сценічна творчість Бориса Олійника незмінно приваблювала діячів мистецтва – музикантів, акторів, режисерів. На його вірші написано чимало музичних творів. О. Білаш за його поезіями 1985 року створив оперу “Прапороносці”, низку пісень (“Ода Полтаві”, “Мелодія”). До поетової творчості зверталися І. Поклад (“Мамо, вечір догоря…”, “Пісня не забудеться моя”), П. Майборода (“Луна”), І. Карабиць (“Матір”, “Заклинання вогню”), В. Кирейко (“Пісня про матір”), В. Тилик (“Тополина вулиця”, “Мати сіяла сон”, “Пісня дитинства”), Л. Дичко (“Ода музиці”, “Колискова киянину”) та ін. За творами Б. Олійника 1981 року в Київському театрі поезії йшла вистава “Заклинання вогню”, 1987 року в Київському драматичному театрі ім. І. Франка – вистава “Пам’ять” та у його перекладі п’єса М. Рощина “Майстер і Маргарита” (за М. Булгаковим).
Поет виступив співавтором кіносценарію багатосерійного фільму “Тарас Шевченко. Заповіт” (1992-1994), поставленого на Київській кіностудії художніх фільмів.
ПРИКЛАД ТВОРУ
Людина повсякчас у своєму житті несе відповідальність за свої рішення і вчинки, за близьких їй людей, за свої слова і думки. Усвідомлення цієї відповідальності можна назвати прикметною рисою покоління шістдесятників, яке прийшло в літературу в дуже складний історичний період і до якого належав Борис Олійник. Шістдесятники були дітьми війни, тому саме вони, як ніхто інший, усвідомили катастрофічність людських помилок і надзвичайну цінність кожного індивідууму.
У своїх філософських поезіях Борис Олійник розмірковує про долю людини у XX столітті, про духовний світ своїх сучасників. В основу багатьох його творів, написаних у формі роздумів, покладено морально-етичні проблеми. Головним принципом ліричного героя творів Б. Олійника є: “Та не тліть, а горіть!”, який став назвою одного з віршів.
Цей принцип утілений і в поезіях “Вибір” та “Ринг”.
У вірші “Вибір”, зокрема, автор розкриває глибину філософського поняття “життя”, визначаючи, що воно має бути внутрішньо наповненим, щоб не бути порожнім існуванням, нікому не потрібним животінням:
Один передбачливо очі
Прикрив ще за крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?
Ліричний герой вірша заявляє, що своє життя бачить у постійній боротьбі, горінні кожного дня, у доланні нових висот, у тому, щоб щось робити для людей, не намагаючись визначити ступінь своїх заслуг перед ними, не вимагаючи почестей, медалей:
Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!
Ліричний герой цього твору – типовий представник покоління, що принесло в літературу такі поняття, як честь, совість, справжній патріотизм.
У вірші “Ринг” постають образи ліричного героя, його супротивника, судді, секунданта. Для ліричного героя головними життєвими цінностями є честь і справедливість, що засвідчує влучна метафора “Крокує Честь – мій секундант”, протиставлено інших персонажів – боксера-супротивника й рефері, яких поет характеризує епітетами “хижий”, “продажний”, “хитрий”, порівняннями “як лисиця” тощо. За допомогою антитези поет висловлює свої людські симпатії та життєву позицію: відчайдушно боронити власні ідеали, людську гідність і честь.
У вірші є ще колективний образ – натовп, що “як тур, реве”, напружено спостерігаючи за жорстоким поєдинком на рингу. Глядачі захоплено вигукують після кожного влучного удару, підбадьорюють свого фаворита. Проте фінал часто непередбачуваний:
Я визбираю в жмуток силу
Своїх поразок і удач –
В ім’я Отця, і Духа, й Сина
Обрушу з лівої удар
Такий, що раптом ляже тиша.
І стануть зайві лікарі.
І марно буде, наче миша,
Метатись підлий рефері.
Маючи нахил до філософських роздумів, поет охоче використовує народну притчу, мандрівний сюжет, мудру алегорію, від його творчого доторку давній згусток народної мислі набуває сучасного, індивідуально забарвленого звучання. Атака афористичність робить також поезії митця такими, що не належать до певного часу, залишаючись актуальними завжди.
“Твори Бориса Олійника вже витримали суворе випробування часом, і вони, без сумніву, принесуть читачеві радість активного співпереживання. Перед нами поет мислячий, гострий, глибокий, чия творчість нині стає поряд із тими художніми цінностями”, – сказав про нього Олесь Гончар.
Смисл людського життя, призначення людини на Землі, її морально-етичний вибір – усі ці питання хвилюють кожного з нас. Яку людину можна назвати щасливою, чи можна керувати своєю долею? Про це ми вже замислювалися, коли вивчали вірш Тараса Шевченка “Минають дні, минають ночі”.
Подібні філософські проблеми порушує у своїх творах і Борис Олійник.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)