Війна в зображенні Лева Толстого в романі “Війна й мир”
Війна не люб’язність, а сама бридка справа в житті… Л. Н. Толстой Щоб розібратися в різноманітті героїв і в складних подіях, я двічі перечитував “Війну й мир”. Не знаю чому, але сторінки, присвячені філософським міркуванням, я не пролистывал, як інші, а намагався зрозуміти. Звичайно, багато чого я все-таки не зрозумів, але дещо важливе (над чим ще треба багато міркувати) підсвідомо засвоїв. Сьогодні дуже багато говорять про релігію.
Сам я вихований у сім’ї атеїстів і поки не почував потреби вбоге.
Але якщо це колись трапиться,
У дитинстві я дуже любив дивитися військові фільми. На екрані десятками вмирали наші й вороги, рвалися снаряди й бомби, несучи смерть і страждання
Сьогодні, коли йдуть зовсім поруч воєнні дії, війна в моїй свідомості все ясній представляється у своєму звіриному
Опис військової кампанії 1805-1807 років і Вітчизняної війни 1812 року зовні становить событийную основу роману-епопеї. Але автора цікавить насамперед не хроніка воєнних дій і прорахунки полководців, а самий головний факт війни – Убивство. Скрізь: у філософських міркуваннях, мовленнях і вчинках героїв, поясненнях автора – явно або підспудно виражається позиція великого гуманіста: “Ціль війни вбивство, знаряддя війни – шпигунство, зрада й заохочення її, руйнування жителів…” Показуючи патріотизм, справедливість боротьби російського народу з Наполеоном, автор всі новими й новими способами й деталями вселяє читачеві відраза квойне.
Так, вдумуючись у розмову Болконского й Безухова напередодні Бородіна, у якому гранично ясно виражена вся позиція Толстого по даному питанню, содрогаешься при думці про те, що війна неимоверно озлобляє навіть найкращих. Адже не викинув же князь Болконский, що говорить: “Не брати полонених, а вбивати і йти на смерть!” Одна з головних ліній книги – розчарування князя Андрія в самій ідеї війни, у героїзмі, в особливому покликанні військових
Від мрії зробити подвиг і врятувати всю армію він приходить до думки, що війна – “страшна необхідність”, що припустима, тільки коли “розорили мій будинок і йдуть розорити Москву”, що військовий стан характеризується ледарством, неуцтвом, жорстокістю, розпустою, пияцтвом. І закономірний кінець князя Андрія. На краю загибелі він думає: “Невже це смерть? Я не можу, я не хочу вмирати, я люблю життя, люблю цю траву, землю, повітря…” І гаряче почуття жалості охоплює нас, коли ми читаємо його передсмертне питання: “Отчого мені так шкода було розставатися з життям?
” Війна в романі, описана у всій повноті й громадности, з’являється перед читачами як безглузда бойня, затіяна заради слави й величі незначних людей. Письменник протиставляє Кутузова, що прагне скоротити число жертв, Наполеонові, для якого повідомлення про вбиті й поранених – лише статистичні зведення для його задумів. Імператор показаний зовсім байдужим до смерті й страждань, із задоволенням розглядає вбитих і поранених, немов бойовище – місце екскурсії, а не великої скорботи. Товстої дуже багато сил витрачає, щоб розвінчати французького полководця, образ якого сильно займав розуми російського суспільства
Ще Пушкін писав: Ми все дивимося в наполеоны. Двоногих тварин мільйони. Сильно романтизував Бонапарта Лермонтов.
Особливо зворушливий вірш “Повітряний корабель”. Раніше воно викликало в мене сльози, особливо це місце: Коштує імператор один – Коштує він і важко зітхає, Поки озарится схід, И капають гіркі сльози З очей на холодний пісок
Толстой як би розвертає афоризм Пушкіна про те, що геній і лиходійство – речі несумісні. Для нього людина, що бачить своє призначення в тім, щоб все життя воювати, завойовувати нові землі, позбавляти життя сотні тисяч людей заради марнославства, ніколи не може бути героєм. Зате один з його улюблених персонажів – князь Андрій – неминуче приходить до думки, що війна – явище безглузде й бридке
И недарма Бородінський бій показується очами Пьера, людини цивільного, щоб читач міг глибше зрозуміти думку автора. Цьому ж служить і опис поля Бородіна після бою: “Кілька десятків тисяч чоловік лежало мертвими в різних положеннях і мундирах на полях і лугах… на тих полях і лугах, на яких сотні років… сбирали врожай і пасли худоба селяни…
На перев’язних пунктах на десятину місця трава й земля були просочені кров’ю”. Так чи інакше всі герої роману зіштовхуються з війною. Вона уривається в долі, калічить життя.
Сім’я Ростових змушена покинути Москву. На війні гине юний Петя Ростов
Князівна Марья залишає Богучарово, де прожите ледве не все життя. Пьер Безухов переживає полон. Наташа, вражена смертю коханої людини, випробовує почуття “жаху перед знищенням життя”. Одночасно війна стає для героїв Толстого перевіркою на людську значимість.
Цікаво відзначити, що одним з художніх прийомів, використовуваних письменником, є протиставлення мудрості й величі природи, з однієї Алл С о ч. Р У сторони, шаленості людей – сдругой.
“Зібралися хмаринки, і став накрапати дощик на вбитих, на поранених, на переляканих, і на виснажених, і на людей, що сумніваються. Начебто він говорив: “Досить, досить, люди. Перестаньте… Отямитеся.
Що ви робите?
” Сьогодні, коли на нас “накрапають” радіоактивні дощі, неможливо не замислюватися про ті наслідки, які принесе сучасна війна. І кривава трагедія в Перській затоці знову підтвердила думка Толстого, що навіть сама справедлива, схвалена усім миром війна, “не люб’язність, а сама бридка справа в житті”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)