Виклад трагедії Шеллі “Ченчи”


Дія відбувається в Італії XVI в., коли на папському престолі сидить тато Клемент VIII. Граф Ченчи, багатий римський вельможа, глава великого сімейства, прославився своєю безпутністю й мерзенними злодіяннями, які він навіть не вважає потрібним приховувати. Він упевнений у своїй безкарності, тому що навіть тато, засуджуючи його гріхи, готовий простити їхньому графові за щедрі підношення.

У відповідь на вмовляння й докори навколишніх Ченчи без тіні зніяковілості заявляє: “Мені солодкий вид агонії й почуття, / Що хтось там умре, а я живу. / У мені

немає ні раскаянья, ні страху, / Які так мучать інших”.

Навіть до власних дружині й дітям граф Ченчи не випробовує нічого, крім злості, презирства й ненависті. Не бентежачись присутністю папського кардинала Камилло, він посилає прокльони синам, яких сам же вислав з Рима. Трохи пізніше він улаштовує пишний бенкет, на якому, зовсім щасливий, підносить Богу хвали за воздаянье синам. Сидяча поруч дочка Ченчи, красуня Беатриче, починає підозрювати, що із братами відбулося нещастя – інакше із чого б батькові так радіти. І впрямь, Ченчи повідомляє їй і її мачусі Лукреции, що два його сини мертві: одного задавив церковний

звід, що звалився, іншого помилково зарізав ревнивий чоловік.

Беатриче знає, що старший брат Джакомо розорений батьком і тягне із сім’єю животіння. Дівчина почуває, що наступною жертвою може стати вона, батько вже давно кидає на неї похітливі погляди. У розпачі Беатриче звертається до високих гостей, ища в них заступництва й захисту. Але гості, знаючи запальний і мстивий характер хазяїна, зніяковіло розходяться

Беатриче, з юності закохана в Орсино, що стали священиком, ще сподівалася, що прохання Орсино римському татові буде прийнято, тато зніме з улюблений сан, вони зможуть одружитися, і тоді їй удасться вислизнути з-під влади душогуба-батька; однак приходить звістка, що прохання Орсино повернулося нерозпечатаним, тато не побажав вникати в це прохання. Близький до тата кардинал Камилло дає зрозуміти – тато, упевнений, що діти кривдять старого батька, підтримує сторону графа, хоча й заявляє, що має намір дотримувати нейтралітету. Беатриче почуває, що їй не вибратися з павукової мережі батька

В III акті Беатриче з’являється в люблячої її мачухи Лукреции в повному розпачі, їй чудиться, що в голові в неї разверстая рана: розум її не може осягнути всю жахливість що произошли. Насильство свершилось, Беатриче збезчещена власним батьком. Дівчина відкидає думку про самогубство, оскільки в очах церкви це великий гріх, але де їй шукати захисту?

Лукавий Орсино радить подати в суд, але Беатриче не вірить у справедливість суду, оскільки навіть римський тато не вважає потрібним втручатися в злочинницькі діяння її батька, а небеса немов би навіть допомагають Ченчи.

Не сподіваючись знайти розуміння й підтримку де-небудь, Беатриче разом з колись лагідною й богобоязливою мачухою Лукрецией починає будувати плани вбивства тирана. Як виконавців Орсино пропонує використати двох бурлак, яким “однаково, що хробак, що людина”. За задумом Беатриче, убивці повинні напасти на Ченчи на мосту над прірвою по дорозі в замок, куди граф має намір відіслати дочку й дружину, щоб там без перешкод знущатися з них.

До змовників приєднується роздавлений жорстокістю й віроломством батька Джакомо.

Всі вони з надією чекають вести про смерті Ченчи, але з’ясовується, що тиранові знову повезло: він проїхав міст годиною раніше призначеного часу

У гірському замку, перед дружиною, Ченчи дає волю своїм низьким почуттям і помислам. Він не боїться вмерти без покаяння, не боїться Божого суду, уважаючи, що чорна душа його – “бич Божий”. Він жадає насолодитися приниженням гордячки Беатриче, мріє позбавити своїх спадкоємців усього, крім збезчещеного імені

Почувши, що дочка проявляє непокорство й не є за наказом батька, Ченчи обрушує на неї численні дивовижні прокльони. Його душу не знає ні любові, ні каяття

Ясно усвідомлюючи, що іншого шляху уникнути нових борошн і принижень у неї і її рідних просто ні, Беатриче остаточно зважується на батьковбивство. Разом із братом і мачухою вона чекає найманих убивць, сподіваючись, що Ченчи вже мертво, але ті приходять і зізнаються, що не посмітили прикінчити сплячого старого. У розпачі Беатриче вихоплює в них кинджал, готова сама здійснити страта тирана. ЗАСОРОМИВШИСЬ, убивці віддаляються й через недовгий час повідомляють, що Ченчи мертв. о

Але не встигають Беатриче, її молодший брат Бернардо, Лукреция й Орсино випробувати полегшення при цій звістці, як з’являється легат Савелла й вимагає графа Ченчи – йому має бути відповісти на ряд серйозних обвинувачень. Легатові повідомляють, що граф спить, але місія Савелли не терпить зволікання, він наполягає, його ведуть у спальню, вона порожня, але незабаром під вікном спальні, у галузях дерева виявляють мертве тіло Ченчи.

Розгніваний Савелла вимагає, щоб усе відправилися з ним у Рим для розслідування вбивства графа. Змовників охоплює паніка, одна Беатриче не втрачає мужності. Вона гнівно обвинувачує слуг закону й папського престолу в бездіяльності й потуранні злочинам батька, а коли відплата свершилось, то тих, хто колись просив, але не одержував захисти від утисків тирана, тепер охоче засуджують як злочинців

Однак суд над ними неминучий, їх усіх відправляють у Рим. Пійманий найманий убивця під катуванням зізнається у вчиненому й підтверджує вирвані в нього на дибі обвинувачення. Тоді Беатриче звертається до суду з палким мовленням про сумнівну цінність одержуваних у такий спосіб визнань. Мовлення її настільки потрясає вбивцю, що, засоромившись власної малодушності побачивши мужності цієї прекрасної дівчини, він відрікається від своїх показань і вмирають на дибі.

Однак братові й мачусі Беатриче мужності бракує, і вони під катуваннями теж зізнаються в змові з метою вбити Ченчи. Беатриче дорікає їх за слабість, але головні докори обертає не їм, Вона засуджує “правосудье жалюгідне земне, безжалісність небесну” за потурання лиходійству. Побачивши такої твердості духу її рідні каються у власній слабості, і в Беатриче вистачає сил їх утішати

Римський тато, якого молодший син Ченчи, непричетний до вбивства батька, просив помилувати його рідних, залишається глухий до його благань. Жорстокосердість тата вразило навіть добре знаючого його кардинала Камилло. Вердикт тата незмінний: змовники повинні бути страчені

Звістка про швидку смерть спочатку вносить сум’яття в душу Беатриче: їй, такий молодий і прекрасної, жаль розставатися з життям; крім того, неї лякає думка: а раптом за гробовою дошкою “немає ні Небес, ні Бога, ні землі – а тільки тьма, і порожнеча, і безодня…” Раптом і там її чекає зустріч із ненависним батьком. Але потім вона опановує собою й зненацька спокійно прощається з рідними. Вона поправляє зачіску Лукреции, просить їй самої зав’язати волосся простим вузлом. Вона готова мужньо, з достоїнством зустріти смерть

И. С. Стам



Виклад трагедії Шеллі “Ченчи”