Вмерти заради життя (за твором А. Міцкевича “Альпухара”)


Є географічні назви, які наче сповнені романтикою, поезією. Здається, в тамтешніх місцях живуть тільки щасливі люди, їх обминають війни і хвороби. Краса природи надихає на поезію, живопис.

Здається, що музику чутно у кронах дерев, морському прибої. Одне з таких казкових місць називається Гренадою.

У давнину в тій країні жили маври, потім ці території відвойовували іспанці. Зрозуміло, життя маврів не було таким казковим, як здається романтику, коли він вимовляє слово “Гренада”.

Що відбувалося в сиву давнину в Гренаді? Про це ми

дізнаємося з балади “Альпухара” видатного польського поета Адама Міцкевича. Гірський ланцюг Альпухара у Гренаді стає місцем битви не на життя, а на смерть останнього загону маврів.

Ми не знаємо цих імен хоробрих воїнів, але до наших днів дійшла легенда про подвиг лицаря-мавра Альманзора.

Як і належить мусульманському королю, Альманзор власним прикладом надихає своїх співвітчизників на боротьбу з іспанцями. Аж раптом “Сам Альманзор, як побачив, що сили більше нема в обороні, сміло прорвавшись крізь ворога стріли, втік од страшної погоні”. Невже Альманзор – зрадник? І куди ж він втік?

Збирати нових

людей для подальшої боротьби? Виявилось, що ні. Він вирушив напрямки у стан ворога, де вже, святкуючи перемогу, “п’ють, утопаючи в винах”. Хіба таке можливо: Альманзор, король мусульманський, “сам оддається він в руки іспанські”? Так, Альманзор дійсно видав себе за раба і друга сердечного завойовників.

Про це і сам він каже, обіцяючи молитися богові загарбників, вірити іхнім пророкам. Альманзор згоден “братом молодшим служити” переможцям. Іспанці вміли цінувати мужність, виявлену в бою, вони визнали Альманзора за людину сміливу, зустріли його, наче друга. Чи був насправді Альманзор другом іспанців?

Повернемось до перших рядків балади.

З них дізнаємося, що в Гренаді чума. В ті часи чума забирала життя великої кількості людей. І так сталося, що ця жахлива інфекційна хвороба, яка вже торкнулась Альманзора, стала його спільником в останньому за його життя подвигу. Разом з Альманзором до ворога прийшла невидима смерть – чума.

А далі все було просто. Альманзор почав показувати іспанцям, що бенкетували, як він їх поважає. “Всіх Альманзор по черзі обіймає, руки стискаючи гречно, та найміцніше вождя пригортає, в губи цілує сердечно”.

Раптом Альманзор падає, як підкошений – у нього більше немає сили чинити опір чумі. Останні його слова, звернені до іспанців, були такими: “Гляньте, гяури, я гордий і радий, що відплатив вам одразу. Я одурив вас: прийшов я з Гренади, в дар вам принісши заразу… “

Мешканці Гренади вмирали від чуми в страшенних муках. Такі самі муки чекали й на іспанців. Вони намагалися врятуватися втечею від хвороби, та дарма: чорнокрила чума всіх їх скосила. Сам Альманзор, як пише Міцкевич, “вмер, всміхаючись”.

Цей факт свідчив про те, що ця людина не могла бути боягузом і зрадником. Ось чому ім’я цього хороброго воїна пережило віки.

І сьогодні ми, люди XXI століття, віддаємо данину поваги “королю мусульманському”, читаючи баладу А. Міцкевича “Альпухара”.



Вмерти заради життя (за твором А. Міцкевича “Альпухара”)