“Яке воно, щасливе дитинство” за романом Ч. Діккенса “Пригоди Олівера Твіста”
“Це самий підходящий для вас хлопчик. Час від часу його потрібно пригощати палицею – це піде йому на користь. А його утримання не обійдеться дорого, тому що його не загодовували з самого народження”.
Ч. Діккенс. “Пригоди Олівера Твіста”
Вийшовши у світ, роман Чарльза Діккенса “Пригоди Олівера Твіста” відразу потрапив до скарбниці світової літератури, оскільки в ньому знайшли відображення найгостріші проблеми суспільного життя XIX століття, а особливо – тяжке становище простого народу в Англії. Головний герой роману
Мати його померла відразу після пологів, батька ніхто не знав. Тому, ледь з’явившись на світ, він отримав статус злочинця або “порушника закону про бідних” і змушений був виховуватися чужими людьми, або, іншими словами, “був жертвою системи віроломства і обманів”.
У дитинстві Олівер був поміщений “на ферму”, де “не потерпаючи від надміру їжі або одягу”, отримав дорогоцінне право на страждання і смерть, оскільки більшість дітей у цьому
Викриваючи жорстокість членів ради та громадських піклувальників, Діккенс зображує їх “дуже мудрими, проникливими філософами”. Вони поблажливо надали біднякам робітних будинків право вибору: “або повільно вмирати голодною смертю у робочому будинку, або швидко померти поза його стінами”. Діти, що потрапили сюди, були приречені на виховання побоями, голодом і, природно, роботою.
Прохання добавки до тієї жалюгідної порції рідкої каші, яку отримували тут діти (достатньої, щоб повільно вмирати від голоду), прирівнювалося до суспільного злочину і жорстоко каралася.
Де, як не в робочому будинку, англійські бідняки з дитинства вчилися брехати, кривдити слабких, красти, піклуватися тільки про себе. З дверей цього гуманного сирітського притулку перед Олівером відкривалися цілих три дороги. Одна вела в учні до сажотрусові, де маленькі хлопчики були змушені по багато годин проводити у брудних закопчених трубах, чого багато хто з них не витримував, застряючи або задихаючись на робочому місці. Інша дорога, якою до речі, і довелося скористатися Оліверу, вела в “плакальники” до трунаря, де хлопчик отримав не менш цінні уроки життя за вмінням пристосовуватися до умов існування, ніж у робітному будинку. І, нарешті, третя дорога – в злочинний світ, на вулиці, що належать представникам кримінального “дна”, де Олівер Твіст продовжує виховуватися під чуйним керівництвом маленьких злодюжок і великого грабіжника Сайкса, а також скупника краденого Фейджина, які прагнуть долучити хлопчика до крадіжки і аморальності.
Однак, Діккенс, реаліст в описі побутових подробиць, ідеалізує свого героя, наділяючи його вродженої чеснотою, яку не можуть похитнути ніякі вади і бруд навколишнього світу. У складні моменти життя до самотнього, нікому не потрібного Оліверу приходять на допомогу добрі люди: Ненсі, яка зуміла зберегти живу душу в нелюдських умовах кримінального світу, містер Браунлоу, який згодом усиновив Твіста, добра і милосердна Роза Мейлі. Всім серцем прив’язаний до свого маленького героя, Ч. Діккенс допомагає йому витримати всі випробування.
Книга закінчується благополучно, але протягом багатьох сторінок змушує читача замислитися про ті несправедливі закони, які сприяють досягненню щастя обраними, в той час як основна маса народу, особливо діти, зазнає приниження, образи, знущання, всілякі позбавлення. І в цьому, безумовно, полягає виховний вплив роману “Пригоди Олівера Твіста” на суспільну свідомість.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)