Жіночі образи у творчості Тараса Шевченка
Сучасну українську культуру важко уявити без творчої спадщини Кобзаря – великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. У його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини XIX – початку XX століть – народність і реалізм.
Творчий геній дозволив Кобзареві залишити нащадкам не тільки літературні твори найвищого гатунку, а й значний доробок живописних і графічних
Через усю творчість Тараса Григоровича червоною ниткою пролягла любов до України та її багатостраждального народу. Та однією з центральних тем його поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки – сестри, матері – у тогочасному суспільстві. І коли цей найчистіший образ, ця своєрідна ікона весь час плюндрується, весь час терпить знущання, поет не може залишатися осторонь. Жіноча доля для Шевченка – не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі.
Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері, яку “ще молодою – у могилу нужда
Одним із кращих творів Шевченка, присвячених жіночій долі, можна вважати поему “Катерина”. У поемі відтворено одну з характерних проблем тогочасного суспільства – долю збезчещеної дівчини. Уже з перших рядків поет звертається до дівчат: “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями… ” Далі Шевченко розповідає про трагічну долю дівчини-покритки, майбутньої матері. Катерина виросла в селянській родині, змалку звикла працювати, а тепер їй доводиться просити милостиню, щоб хоч якось вижити. Природний сором, гордість відступають перед любов’ю до дитини.
Доля зводить Катерину з коханим – батьком її дитини. Вона, боса, вибігає йому назустріч, прагне викликати почуття якщо не любові, то принаймні жалю – не до себе, до сина. Та байдуже москалеві й до Катерини, і до сина.
Бідолашна ладна навіть пожертвувати власним життям, аби врятувати дитину від ганьби.
Самопожертва – це риса, яка притаманна багатьом жінкам-матерям у творчості Кобзаря. Згадаймо хоча б поему “Наймичка”. Ганна, мати-одиначка, розуміючи, що з нею син буде приречений на злиденне життя, сповнене приниження й страждань, вирішує підкинути його бездітним літнім людям, а сама наймається до них служницею, аби хоч так бути ближчою до сина, нехай навіть не маючи права назвати його власною дитиною й не чути від нього найсолодшого слова – “мамо”…
Мати-вдова тяжко працює, аби її дитина не залишалася неписьменною, як вона сама (поема “Сова”): “І день, і ніч працювала, Подушне платила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило”. Та, на жаль, матері не судилося побачити щасливої долі своєї дитини: син виріс, і його забирають у солдати. Нещасна жінка, залишившись сама, божеволіє з горя, голосить, мов сова, образ якої стає тут синонімом горя.
Жіночі образи, жіночі долі яскраво зображені не тільки в поемах. Вірш “Сон” (“На панщині пшеницю жала… “) розповідає всього лише про один день із життя жінки-матері: кріпачка з немовлям на руках змушена ходити працювати на панське поле, намагаючись хоч трошки часу приділити дитині. Уві сні стомлена мати бачить свого сина дорослим, щасливим; бачить у своїх снах-мріях, що син працює не на панському лані, а на власному полі.
Та дійсність не залишає місця мріям, і мати-кріпачка знову повертається до своєї тяжкої праці.
Долі дівчат, які потерпали від нещасного кохання, болем відгукувалися в серці Кобзаря й знайшли відображення у віршах і баладах “Причинна”, “Тополя”, “Лілея”, “Утоплена”, “Русалка”… Образи жінок і дівчат у творчості поета не тільки трагічні, їм притаманні найкращі риси людського характеру: чуйність, щирість, самопожертва, доброта. І заслуга Шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері, жінки-кріпачки на п’єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі. Жінка з дитиною на руках завжди була для Шевченка уособленням мадонни, світлим і щирим образом, символом чистоти й святості:
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Невмирущі Шевченкові рядки: “І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі” стали своєрідним символом віри для багатьох поколінь справжніх, щирих українців. І дай Боже, щоб вони стали дійсно пророчими.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)