Зображення козацького лицарства в романі “Чорна рада”
В історію української літератури Пантелеймон Куліш увійшов насамперед як автор першого українського роману “Чорна рада. Хроніка 1663 року” (1857).
У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни: між поміщиками і селянами, шляхтою і міщанами, міщанами і козаками, козаками і селянами, старшиною та рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала “чорна рада”, в якій взяли участь народні низи – “чернь”.
Оця “чорна рада” була кульмінаційним епізодом у
Викликає повагу паволоцький полковник Шрам, який прагнув до об’єднання України. Доля Батьківщини, рідного народу визначає сенс життя Шрама: “…Привернемо всю Україну до однієї булави”, “Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани”. Йому властиві риси справжнього лицаря-запорожця, який понад усе любить свободу і зневажає небезпеку.
Гідний батька і його син – романтичний і мужній
Основним критерієм оцінки вчинків своїх героїв є для Пантелеймона Куліша їхня відданість рідному народові. Недаремно полковник Шрам підтримує кандидатуру Сомка на гетьманство, бо він бачить, що саме Яким Сомко може зміцнити державність України.
Сомка автор наділяє характерними рисами українського полководця і державного діяча – тими рисами, якими наділив його український народ в думах, піснях, легендах. Ідея сильної української держави згуртовує навколо Сомка представників різних верств тогочасного суспільства. Виняткова чесність, відданість своєму народові, мудрість увиразнюють духовний і політичний портрет Сомка як справді народного ватажка, фолькорно-епічного “батька”.
Пізніше, коли Сомка підступно полонив Брюховецький, переяславського полковника ціною власного життя хотів урятувати козак Кирило Тур. Та справжній лицар Сомко навіть думки не допускає про такий порятунок.
Кирило Тур – ще один яскравий тип характеру в романі. Його життєва філософія – філософія свободи, любові і гуманізму, коріння яких у легендах і переказах про козака Мамая, в характері запорожців. Ось як розуміє Кирило сенс свого життя: “А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала і ворога під ноги топтала… слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже”.
Пантелеймон Куліш створив яскраві романтичні образи людей, відданих Україні, справжніх патріотів. Українська нація в романі Пантелеймона Куліша “Чорна рада” У романі П. Куліша “Чорна рада” широко й детально, в живих образах та виразних яскравих картинах змальовано доленосні для української нації часи Руїни, зокрема чорна рада, то відбулася 1663 року в Ніжині.
У цьому першому в українській літературі романі показано життя козацької старшини, взаємини між запорозькими козаками та селянами, панством та козацькою старшиною. Шрам, Сомко, Брюховецький – представники козацької старшини. Вони різні за своїми характерами, політичними уподобаннями, та все це люди, які вирішували чи намагалися вирішити долю України. Шрам і Сомко бачили свою батьківщину міцною, самостійною державою, яка опирається на союз з Росією, зберігаючи свої права й вольності.
Правити нею має козацька старшина на чолі з гетьманом.
В образі Шрама і Сомка втілена ідея патріотизму. Шрам, уже склавши полковництво, знову бере добровільно тягар на свої плечі – бо Україна в небезпеці. Він відважний, бувалий воїн. Сомко – мудрий державний діяч.
Він мріє про самостійну Україну, де б панували лад, порядок і справедливість. “Уже пора знати, що нема там добра, де нема правди. Ні, нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право, тоді буде на Вкраїні і правда, сила”.
Зовсім іншим постає перед нами гетьман Брюховецький. Він уособлює в собі те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць та кровопролитної війни. Перед чорною радою він прикидається простою, щирою людиною, роздаючи обіцянки всім, хто підтримає його волю та правду.
Коли ж його обирають гетьманом, він показує своє справжнє обличчя: “Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків”.
Складними за часів Руїни були і відносини між простим козацтвом. У ті часи на Січ потяглась знедолена частина українського селянства, та залишились серед запорожців і справжні козаки. Один із них – курінний отаман Кирило Тур.
Козацькі честь і звичаї, козацька воля, запорозька рівність та незалежність – такі ідеали цього славного козака.
Зображено в повісті сліпого бандуриста, Божого чоловіка, що має повні кишені грошей, а сам ходить у латаній свитині і без чобіт, а на ті гроші викупляє з неволі козаків. Своїми піснями та молитвами він зцілює душі людей. Таким самим носієм і хранителем кращих людських якостей є і старий запорожець Пугач. Він береже честь і закони козацтва. Це своєрідний суддя, до якого звертаються і за порадою, і за справедливістю.
У народнопісенному дусі зобразив П. Куліш Петра Шраменка, дужого, хороброго молодого козака, закоханого у свою дівчину.
Зображуючи минуле, автор прагне збагнути і оцінити сучасне. Письменник дещо ідеалізує гетьманство, старшину, стоїть на їхньому боці.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)