“Аналіз вірша М. Петренка “Небо”
І по сію пору ми мало знаємо про життя і творчість Михайла Петренка. Не збереглося його зображення і зовсім недавно краєзнавцями-земляками поета встановлена дата його смерті. Але незважаючи ні на що, Михайла Петренка можна по праву вважати одним із найталановитіших українських поетів-романтиків.
Його творчість, починаючи з відомого усім вірша “Дивлюсь я на небо…”, який став народною піснею, є поетичним спадком України, до якого не зменшується інтерес читачів і сьогодні.
Пісня “Дивлюся на небо…” на слуху з самого дитинства,
У середині позаминулого століття Михайло Петренко написав цикл віршів “Небо”, саме під час буремного розквіту українського романтизму. У ту пору відбувався перехід від міфології до реальних (хоч часом і драматичних) людських стосунків. Саме це і сприяло появі нових чуттєвих, красивих віршів, багато із яких згодом стали піснями. Велично та прекрасно звучить пісня на вірші Петренка “Дивлюсь я на небо та думку гадаю”. Особливе співпереживання викликає ліричний
А до сиріт у людей особливе ставлення. Хіба можуть залишити байдужим ці рядки вірша:
“Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?”
“Дивлюся на небо” – це вірш-роздум героя про власне життя, про долю. У власній долі для ліричного героя зосереджений увесь світ. Його особиста самотність поєднується з самотністю суспільною.
Герой вірша не бачить для себе іншого виходу, як тільки піднятися в небо подалі від землі, від своєї безнадійної самотності. І в інших віршах Петренка звучить тема невдоволення життям та недолі.
“Нащо ж мені сі чорні брови,
Коли не маю щастя, долі!”
Чи ось такі жалісні рядки:
“І те, що мій сирітський слід
Заллється на світі сльозами,
А доля зла, і хмара бід
На бідну голову посиплються громами?”
Навіть якби Михайло Петренко за все своє життя написав би один тільки вірш “Дивлюся на небо”, то все одно він залишив би слід в історії української літератури і романсу. Як можуть не проникнути глибоко в серце заключні слова вірша:
“Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки од світу втонув!”
Лірика М. Петренка має своєрідне вселенське світосприйняття. Деякі критики вважали, що поезія М. Петренка нагадує поезію М. Лермонтова. Однак М. Петренко пішов далі у своєму прагненні до космічної високості. Однією з форм протесту проти дійсності стало надання естетичності природі, як аналогу душі, відокремлення від жорстокості земного існування.
Світова скорбота та самотність так само були пошуком гармонії зі світом та своєрідним зображенням суспільного змісту внутрішнього світу особистості.
Давно відійшла в минуле доба романтизму, а сповнена смутку і ніжності пісня “Дивлюся на небо” М. Петренка і по сію пору зворушує серця наших співвітчизників, які, забувши про свої проблеми, переймаються поневіряннями сироти, що мріє піднестися високо в небо.
Із вірша М. Петренка вийшов прекрасний романс “Дивлюся на небо”, в якому чується вічна мрія людини про волю, про небо. Ліричний герой вірша не зміг знайти щастя на землі і тому йому мріється, що він може знайти спокій, розраду, свободу на небі, коли стане орлом чи соколом і злетить на небо. Поезія Михайла Петренка уособлює собою свободу особливості, яка є однією з головних цінностей людського життя.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)