Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Антиподи і “двійники” Раскольникова у романі “Злочин і кара”

Антиподи і “двійники” Раскольникова у романі “Злочин і кара”

Твір на тему: Образ Печоріна у романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” Достоєвський – творець поліфонічного роману, за висловом Бахтіна. Поліфонія – багатоголосся. Його герої як би вступають в перекличку один з одним.

Автор оточує Раскольникова людьми, що варіюють ті чи інші думки головного героя. При цьому негативні елементи його теорії відбивають “двійники”, а позитивні – “антиподи”. Прізвище Раскольникова для Достоєвського символічна, вона говорить про розкол в душі героя.

Автор оточує Раскольникова людьми,

що варіюють у своїх сознаниях ті чи інші думки головного героя, при цьому негативні елементи його теорії відображають так звані “двійники” (Лужина, Лебезятников, Свидригайлов) вони розташовані в лівій частині слайда, а позитивні – антиподи (Разуміхін, Порфирій Петрович, Соня).

Лужина виховує в собі теорію “розумного егоїзму”, яка лежить в основі “арифметичних побудов” Раскольникова. Будучи прихильником “економічної правди”, цей ділок досить раціонально відкидає жертовність заради загального блага, стверджує безпорадність “поодинокі щедрот” і вважає, що турбота про власний

добробут є турбота про “загальне поступ”. У розрахунках Лужина цілком вловимі інтонації голосу Раскольникова, який, як і його двійник, не задовольняється “одиничної” і нічого не вирішальною в цілому допомогою. Обидва вони “розумно” знаходять жертву для досягнення своїх цілей і при цьому теоретично обгрунтовують свій вибір: нікчемна стара, як вважає Раскольников, все одно помре, а занепала Соня, на думку Лужина, все одно – рано чи пізно – вкраде.

Правда ідея Лужина не приводить його до сокири, Раскольников само легко добудовує концепцію свого двійника: “А доведіть до наслідків, що ви недавно проповідували, і вийде, що людей можна різати”. Лужина очищає “арифметику” Раскольникова від діяльного співчуття і альтруїстичної спрямованості.

Антипод Раскольникова по відношенню до людей – альтруїст Разуміхін. Треба обмовитися: він швидше антипод НЕ Раскольникова, а Лужина, стоїть на протилежному полюсі. Наступний “двійник” – прогресисти Лебезятников. Він варіює нігілістичне ставлення Раскольникова до існуючого світопорядку, моральним та соціальним засадам.

З ентузіазмом виступаючи проти таких “забобонів”, як “цнотливість і жіноча сором’язливість”, волаючи до створення комун, ратуючи за знищення шлюбних уз, Лебезятников дискредитує ідеї революційно-демократичного руху, зміст якого він зводить до того, щоб “витягнути протестом” російську життя : “Ми пішли далі в своїх переконаннях. Ми більше заперечуємо! “

Порфирій Петрович виступає проти бунту. Повстає проти несправедливого устрою світу бунтарська стихія Раскольникова перетворюється у Лебезятникова в ріденький потік безглуздих і вульгарних заперечень. Лебезятников – це карикатура на головного героя. Культ протесту приймає у Лебезятникова форму войовничої дурості і компрометує обраний Раськольниковим бунтарський дух.

З Порфирієм Петровичем Раскольникова ріднить те, що головний герой відмовляє “Наполеон” у праві нарікати проти існуючого світоустрою, проти бунту виступає і Порфирій Петрович.

Свидригайлов йде далі за всіх: переступаючи через чужі життя, він переступає і через власну совість, тобто повністю відповідає уявленню Раскольникова про сильної особистості. Але Свидригайлов зазнає аварії. “Арифметика” спростовується “дослідами” Свидригайлова: на його рахунку добрих справ більше, ніж у інших героїв роману, але, по-перше, добро, вчинене ним, не може виправдати злочини минулого, а по-друге, воно не здатне відродити його хвору душу. Загнана в підсвідомість совість врешті-решт вивільняється і породжує задушливі кошмари. Свидригайлов – це той обраний, який “переступив” і без моральних мук, але при цьому Наполеоном не став. Життєвий підсумок Свидригайлова – це не тільки його самогубство, а й загибель ідеї Раскольникова, розкриває жахливий самообман героя.

Соня Мармеладова пропонує героєві шлях покаяння, повернення до рідної землі, яку він опоганив. Вона простягає йому кипарисовий хрестик – символ повернення до віри. Вичленовуючи компоненти ідеї Раскольникова, відбиті у свідомості двійників і їх “перевертнів”, можна уявити систему образів героїв у вигляді трьох пар.

Причому в кожній парі центральне місце займатиме та частина ідеї Раскольникова, яка поєднує в собі певні протилежні начала.

Перша “трійка” – Лужина, Раскольников, Разуміхін. Вони вирішують питання, пов’язані з діяльністю людини. Тут полюси – егоїзм – альтруїзм.

Раціональний егоїзм Лужина перероджується у свідомості Раскольникова в розумний, а альтруїзм Разуміхіна стає одиничним.

Друга “трійка” – Лебезятников, Раскольников, Порфирій. Вони розглядають соціальні проблеми. Якщо Лебезятников заперечує моральні та державні норми, то Порфирій стверджує захист держави і моралі. А Раскольников, як завжди, “розколюється”: він стверджує право на протест людини незвичайного і покора “тварі тремтячою”

Свидригайлов – Раскольников – Соня розглядають загальнолюдські проблеми. Якщо Свидригайлов сповідує бездіяльність, індивідуалізм, культ сильної особистості, то Соня – глибоку віру, християнське смирення, людинолюбство. Раскольніков, як завжди, знаходиться десь посередині: з одного боку? він проповідує індивідуалізм і бунт, а з іншого, – шукає віри, не даремно просить прочитати Соню рядки з Євангелія.

Герої-антагоністи вступають в діалог за допомогою свідомості Раскольникова. Через свідомість головного героя герої можуть дивитися один в одного: Соня і Свидригайлов, кожен окремо, викладає свою точку зору на Раскольникова, завдяки чому читач бачить їх полярність. Свідомість центрального героя стає свого роду провідником думок від одного морального полюса до іншого. Кожній парі двійників і антиподів в романі відповідає коло проблем.

Наприклад, у ряді Лужина-Размуіхін ставляться питання, пов’язані з діяльністю людини для людини. “Я для себе” – стверджує Лужина. “Я для інших” – переконує Разуміхін. Ця суперечка є відображенням розколу головного героя на особистісному рівні – між егоїзмом і альтруїзмом. Наступний ряд Лебезятников-Порфирій Петрович.

Тут письменник пильно розглядає соціальні проблеми: заперечення певних соціальних і моральних підвалин протиставляється їх захист. У світі Раскольникова це протистояння виявляється в метаннях героя між бунтом проти існуючого порядку і смиренністю перед ним.

Проблему третього ряду Свидригайлов – Соня – філософські, загальнолюдські. “Незвичайні” люди не є надбанням певної епохи, вони народжуються протягом всього розвитку людства. Кодекс вседозволеності актуальний в усі віки. Суперечка віри і безвір’я, розпочатий з незапам’ятних часів, триває і понині.

Таке вертикальне побудова робить незмірну лінію духовного розколу головного героя: Раскольников вступає в суперечку з самим собою, державою і людством – ось звідки потужний розмах його конфлікту зі світом.

У світі Раскольникова все доводиться до крайнього свого вираження: нешкідливий протест Лебезятникова перероджується в страшний анархічний бунт, одиничне добро Разуміхіна досягає вселюдських масштабів, дрібна “арифметика” Лужина виростає в теорію, що штовхає до сокири. У Раскольникове всього “занадто”: від останньої ступеня злиднів до жахливої сили самодостатньою ідеї.

Антиподи і “двійники” Раскольникова у романі “Злочин і кара”

« ДЖОРДЖ НОЕЛ ГОРДОН БАЙРОН

Якими я уявляю собі запорожців (за твором І. Нечуя-Левицьного “Запорожці”) »

Related posts: