Білгородський кисіль – народні перекази та легенди


Довідалися печеніги, що князь Володимир пішов до Новгорода, й оточили Білгород. Нікого не випускали з міста, й нікого не впускали, тому там почався великий голод. Зібралося віче, стали радитися.

Допомоги чекати нізвідки, й помирати не хочеться. Доведеться здатися ворогові. Тоді вийшов один старець і попросив не здаватися ще днів зо три, а зробити те, що він скаже. Городяни його послухали, зібрали по жмені вівса, пшениці чи висівок – що в кого було. Жінки зробили бовтанку, з якої варять кисіль.

Старий звелів викопати колодязь, спустити туди

діжку й налити в неї бовтанку. У другий колодязь у діжку налили розведений водою мед. Вранці послали за печенігами й запропонували взяти заложників із них, а самим піти подивитися, що робиться в місті. Печеніги зраділи, думаючи, що білгородці вирішили здатися.

Обрали кращих мужів і пішли. А городяни й говорять до них, що, мовляв, хіба можна їх перестояти, зламати, коли їх сама земля годує. І повели до колодязів, набрали бовтанки з одного, зварили, з другого – сити медової, самі скуштували, потім дали печенігам. Ті здивувалися й сказали, що їхні князі не повірять, поки не скуштують самі. Білгородці налили посланцям

по корчазі бовтанки й сити з колодязів.

Зрозуміли князі печенізькі, що не перемогти їм білгородців, і зняли облогу. Коментар: Ворога можна здолати силою. Коли ж сили мало, то – хитрістю. Так вчинили білгородці за порадою мудрого старця. Вони зробили так, ніби колодязі в них дають бовтанку для киселю та медовий напій, ніби це сама земля їх підтримує.

Така кмітливість урятувала місто від облоги, від голоду й від сорому полону. Народний переказ уславлює винахідливість, мужність народу в боротьбі з ворогами, волелюбність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Білгородський кисіль – народні перекази та легенди