“Чарівні образи…” (по поемі “Російські жінки”)


Чарівні образи! Навряд чи В історії якої-небудь країни Ви що-небудь прекрасніше зустрічали. Їхні імена забутися не повинні. Н. Некрасов Миколи Олексійовича Некрасова називають співаком жіночої частки. Багато хто його добутки присвячені цій темі.

Кращим серед них, на мій погляд, є поема “Російські жінки”. Високий і святий їхній подвиг незабутній! Як ангели-хоронителі вони Являлися опорою незмінної Вигнанцям у страждальницькі дні. Поет захоплюється подвигом дружин декабристів, що пішли добровільно слідом за чоловіками

Їх було сто

двадцять три, але Некрасов описав лише двох перших, котрим чи було не сутужніше всіх: вони “іншим дорогі проклали” – це Катерина Трубецька й Марія Волконська. Поема композиційно ділиться на дві частини. У першої поет розповідає про важкий шлях княгині Трубецькой у Сибір і її героїчне протистояння іркутському губернаторові.

Поема починається описом поїздки Трубецькой Всибирь.

У спогадах, що набігають у дорожній самітності, у півсні рисується їй минуле: блискуче світське життя, веселощі балів, де вона захоплює всіх своєю красою; заміжжя, поїздка за кордон в Італію… Сон переривається суворою страшною

правдою – сумним кайдановим дзенькотом партії засланців. Суворий контраст між спогадами минулого, повного млості й безтурботності, і суворої, жебрачці, “забутої Богом сторони”.

Зникли райдужні сни. Перед нею ряд картин Забутої Богом сторони: Суворий пан И жалюгідний трудівник-мужик З понурою головою… Некрасов тонко й глибоко показує, як ця картина страшного “царства жебраків і рабів” допомагає Трубецькой, виконаної “наївного жаху”, зрозуміти, що те розкішне, дозвільне життя, що вона вела раніше, перебуває в повному відриві від життя пограбованого народу,- зрозуміти справедли вость і шляхетну мету тої справи, в ім’я якого боролися декабристи. Поет наділяє своїх героїнь не тільки рисами мужності й шляхетної самовідданості, але й показує їхнє гаряче співчуття народу

Все бачене й пережите героїнею підготовляє її до зустрічі з іркутським губернатором. Трубецька відкидає вмовляння губернатора, що намагається відговорити її від поїздки на каторгу: В Вас сива голова, А ви ще дитя! Вам наші здаються права Правами – Не жартуючи. Немає! ними я не дорожу, Візьміть їх скоріше! Де отреченье?

Підпишу! І жваво – Коней!.. На брехливе обвинувачення на адресу чоловіка княгиня відповідає гарячою одповіддю, повної пафосу патріотизму й цивільної зрілості: не жалюгідна раба, Я жінка, дружина! Пускай гірка моя доля – Я буду їй вірна! ПРО, якщо б він мене забув Для жінки інший, У моїй душі дістало б сил Не бути його рабою! Але знаю: до Батьківщини любов – Суперниця моя, И якщо б потрібно було, знову Йому простила б я!..

Це хвилююча драматична сцена, у якій розкривається героїчний характер російської жінки. Спогаду,0 Миколі I викликають у Трубецької нанависть і презирство: Будь проклятий похмурий будинок, Де першу кадриль : Я танцювала… Та рука Досель мені руку палить… Некрасов показує княгиню не высокодобродетельной і лагідної серцем жінкою, а різко протестуючої проти існуючих у вищому суспільстві неправди й лицемірства.

Мужність, героїзм і стійкість цієї тендітної жінки зломили старого вояка-губернатора, вона викликує: Я вас у три дні туди домчу… Закінчивши роботу над першою частиною поеми, Некрасов приступився до другого – “Княгиня Волконська”, користуючись фактами із записок княгині

Поет створює одночасно чарівний і героїчний, самовідданий і шляхетний образ російської жінки. На початку поеми він показує Волконську юною й прекрасною дівчиною – “царицею Балу”, Увлекшей молодь “блакитним вогнем” своїх очей. Він розповідає про її шлюб із Сергієм Волконським, якого вона майже не знала, провела лише перші тижні спільного життя. Сергій не зважився присвятити свою юну дружину в змову, вона стала догадуватися про нього лише в останній момент, коли при ній чоловік палив компрометуючі документи

Перенесене нещастя показало внутрішню силу характеру Волконській. Довідавшись про трагічну долю чоловіка, вона не розгубилося: Нехай лихо велике, Не все втратила я у світі. Сибір так жахлива, Сибір далекий. Але люди живуть і в Сибіру?..

Зустріч у казематі міцності із чоловіком остаточно зміцнила її й додала нові сили. Однак Некрасов показує, що не одна любов до чоловіка змусила прийняти Волконську своє рішення: чоловік став для неї героєм-патріотом, борцем за честь і волю Батьківщини. Я тихо шепнула: “Я все зрозуміла.

Люблю тебе більше, ніж колись…” “Що робити? І в каторзі буду я жити (Покуда мені життя не знудить)” “Ти живий, ти здоровий, так про що ж тужити? (Адже каторга нас не розлучить?) “Отож ти яка!” – Сергій говорив… Навіть чоловік здивований самовідданістю молодої жінки

Витримавши нелегку боротьбу із сім’єю, Волконська пише цареві про своє рішення піти за чоловіком. В “елегантному” і лицемірній відповіді Миколи вона прочитала вагу свого майбутнього життя, відсутність надії на повернення. Незважаючи на це, Волконська вирішується їхати. З великим щиросердечним болем залишає вона сина, прощається з рідними: Не знаю, як мені вдалося встояти.

Чого натерпілася я… Боже!.. Була з-під Києва викликана мати, И брати приїхали теж; Батько “образумить” мене наказав.

Вони переконували, просили, Але волю мию сам Господь підкріплював, Їхнього мовлення її не зломилися “Сміливе терпіння” проявляє Марія Волконська на всьому протязі свого важкого шляху. Перед нею в дорозі проходять жорстокі й потворні картини гноблення й убогості народу

Вона чує й “гіркі стогони” матерів і дружин, що проводжають рекрутів на безстрокову солдатську службу, лайку на станціях, бачить, як, “піднявши кулаків над спиною ямщика, несамовито мчиться фельдъегерь” і як поміщик зі своєю свитою труїть зайця на селянських полях. Ці дорожні враження наповнюють Волконську ще більшим обуренням проти деспотичної влади. Це вже не колишнім мрійливо-веселим, розпещеним успіхом світська дівчина, а загартована випробуваннями, навчена сумними подіями жінка-патріотка. При побаченні із чоловіком вона цілує його ланцюга в знак вдячності й благословляючи цим подвиг і самовідданість учасників повстання

Він багато страждав, і вмів він страждати!.. Мимоволі перед ним я схилила Коліна – і, перш ніж чоловіка обійняти. Окови до губ приклала!..

Дохідливо, без витівок, з пафосом і гордістю за Батьківщину, що має таких синів і дочок, оповідає Некрасов про це. Кожний, що вперше звернувся до поеми, випробовує т же почуття гордого замилування, що й автор, що створив ц добуток. Чудовий час, чудові люди!

Нам їсти чим пишатися у своїй історії, є з кого брати приклад високої гражданственности.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Чарівні образи…” (по поемі “Російські жінки”)