Григір Тютюнник. “Три зозулі з поклоном” – новела про щиру і віддану любов, людську чесність і порядність. “Зав’язь”
УРОК 55
Тема. Григір Тютюнник. “Три зозулі з поклоном” – новела про щиру і віддану любов, людську чесність і порядність. “Зав’язь” – оповідання про зародження перших чистих почуттів у молоді.
Мета: ознайомити одинадцятикласників з новелами Григора Тютюнника, розкрити внутрішню красу людини, поглибити поняття про новелу; виховувати старшокласників у дусі високої моральності.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: новели Григора Тютюнника, словник літературознавчих термінів, епіграф уроку.
. Організаційна
. Перевірка засвоєних знань.
Питання для учнів.
1. Розкажіть про життєвий шлях Гр. Тютюнника.
2. Чи “укладається” творчість Гр. Тютюнника в рамки “соціалістичного реалізму”?
. Повідомлення теми і мети уроку.
. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.
Слово вчителя.
Епіграфом до уроку можуть бути слова Григора Тютюнника: “З любові й муки народжується письменник – іншого шляху в нього нема”.
Часто Гр. Тютюнника запитували: “Над якою темою працюєте?” “Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені”, – писав
Тютюнник у 1972 році. Цей запис можна вважати творчим кредо письменника.
Новела “Три зозулі з поклоном” займає особливе місце у творчості Григора Тютюнника. Письменник якось висловився щодо “секретів” своєї творчої лабораторії: “Мені здається, спочатку йде робота душі. Часом напружена, інколи прихована. І коли настає мить, що вигострилася думка до краю, біль серця такий, що воно обкипає кров’ю, а напруга така, ніби кожен нерв – натягнута струна на скрипці, ледь-ледь торкни і – він застогне словом.” М. Григорів згадував: “У Будинку творчості сліпенький бандурист співав пісню, і в тій пісні були слова: “Три зозулі з поклоном”.
Навіть не дослухав виступу. Пішов у кімнату й почав писати перші рядки новели.”
Пригадаємо, що називається новелою.
Новела (від іт. novella – новина) – надзвичайно стислий розповідний твір про якусь незвичайну подію з несподіваним фіналом. Для новели характерні наскрізні деталі, виразні штрихи, влучні слова для передачі зображуваного.
Новели Гр. Тютюнника є, безперечно, яскравим прикладом цього жанру
Пропонуємо учням ряд запитань за новелою “Три зозулі з поклоном “.
1. Чому присвячується твір?
(Твір присвячується “Любові вивищеній “. Цими словами задано високии тон розповіді. Любов у Тютюнника є категорією духовної святості, на яку заслуговують такі ж душевно чисті герої: Марфа, Соня, Михайло.)
2. Від чийого імені ведеться розповідь? Чого при цьому досягає автор?
(Розповідь ведеться від трьох осіб – матері, батька, юнака – у стримано-побутовій манері, проте трагізм відчувається у кожному рядку. Але він (трагізм) не поступається силі кохання, внутрішній красі людей, яких не спроможні подолати ніякі репресії.)
3. Як ви гадаєте, чому Марфа “щораз перша відчувала”, коли прийде лист від Михайла? (Сцену “побачення ” Марфи з листом від коханої людини варто зачитати.)
(Душа Марфи, переповнена коханням, відчувала Михайла швидше, аніж Софія. Вся душа Марфи була віддана передчуттю коханого. Вона серцем відчувала його і була там, де Михайло.)
4. Чому Марфа не любила Карпа?
(Ліна Костенко словами Марусі Чурай сказала, що “нерівня душ – це гірше, ніж майна “. Софія мимоволі дала відповідь на це: “Сидить, у стелю дивиться. Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. “Я, – каже, – картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки. “Для нього нікого і нічого у світі не було, окрім галушок.”)
5. Як ставиться Софія до своєї суперниці?
(Велике розуміння і співчуття спостерігається у ставленні Софії до Марфи. Символічним видається її старогрецьке ім’я, що означає – мудрість. Вона – людина високої і надзвичайно сильної душі.
Вона співчуває нещасливій долі Марфи: “Ти, Михайле, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться.” Горе нерозділеного кохання боляче відгукується в душі Софії: “Угорі, сину, ні на кого серця нема.”)
6. Чи любив Михайло Марфу?
(Думки учнів будуть різними. На користь позитивної відповіді можна навести такі рядки з твору: “…я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна… “. І не з неуваги чи, тим паче, неповаги до Марфи, яка безтямно кохає його, не хоче він глянути на неї, ні. “Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться, – каже він, і хто зна, кого має на увазі – чи її, чи й себе. Любов до Марфи – це святиня, але і другу святиню він береже у серці: “Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки житиму…”)
7. Чому було розтоптано життя – й без того непросте – трьох прекрасних людей?
(Автор підводить читачів до думки, що безпідставні репресії знищили безневинних порядних людей. Таких, як Михайло, були сотні тисяч. А заради чого вирвано їх з рідної землі, загублено у сибірських снігах? Над цим замислювався Григір Тютюнник завжди, до цього спонукав і читачів.)
8. Чи може нерозділене кохання приносити щастя? (Питання дискусійне.)
9. Чи здатна людина у реальному житті на такі глибокі й довготривалі почуття, як у цьому творі?
(Учні міркують, висловлюють думки, підтверджують сказане прикладами із життя друзів, знайомих.)
Слово вчителя.
Григір Тютюнник правдиво розповідав у своїх творах про болючі моменти впливу державної системи на духовність людини. А душа письменника при цьому не дублювалася – вона була в нього чиста, світла, співчутлива до чужого горя і радісно усміхнена до добра й краси, тому його твори сповнені людського тепла, ласки й милосердя до всього живого й сущого. “Все прекрасне викликає у людині прекрасні почуття”, – занотував письменник у своєму записнику.
Найсвятіше і найчистіше почуття зародилося у душах юних Миколи та Соні, героїв новели “Зав’язь”. Кохання розквітає на тлі весняного пейзажу, коли вже одцвіли сади. Природа і почуття героїв перебувають у повній гармонії.
З першого прочитання твір сприймається як лірична пісня про чистоту й трепетність першого почуття.
Повертаючись від коханої, Микола застає в саду свого діда.
– Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав’язь. – Я прожогом кидаюся в садок, нагрібаю п’ятірнями сякого-такого труску і розкладаю вогонь аж на межі, щоб тягло дим і на Сонин садок.
– Та не там, ближче до сажа розкладай! – сердито гукають дід.
– Нічого, – одказую так, як вони мене вчили, – буде в людей – буде і в нас…
Прочитавши цю новелу, ми ще раз переконалися, що для Григора Тютюнника внутрішня краса людини – це джерело творчості. Берегти, захищати від різного лиха те, що народжується: зав’язь плоду – першого кохання, зав’язь нових думок, нових починань, нового життя; дбати не тільки про себе, а й про всіх людей, що навколо тебе, – це той мотив, що бринить у кожному оповіданні Гр. Тютюнника.
V. Підсумок уроку.
Слово вчителя.
“Кожен письменник, – сказав Гр. Тютюнник у першому й останньому своєму інтерв’ю 6 листопада 1979 року, – обирає собі тему найближчу, найріднішу його життєвому досвідові і – неодмінно – своєму ідеалові людини і тому часу, в якому він живе. Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом, для мене завжди були і залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах.”
Особливу увагу звертав Гр. Тютюнник на мову своїх творів. Його стиль вирізняється багатством лексики, синонімів, влучних висловів, приказок.
Гр. Тютюнник завжди схилявся перед красою світу, прагнув любові й гармонії: у взаєминах людей, у ставленні до роботи, у стосунках з природою – любові й злагоди в усьому, а коли не знаходив цього, глибоко страждав, ставав колючим і задерикуватим, ладним, як і його герої, іти проти людської байдужості, моральної нечистоплотності, духовного убозтва. Це, зрештою, й ставало темою багатьох його творів.
VI. Домашнє завдання.
Написати відгук на один із творів Г. Тютюнника, прочитаних самостійно.
Використана література:
1. Авраков Т. Художня спадщина Г. Тютюнника: Спроби наукового осмислення й оцінки//Українська мова і література в школі,- 1980.- № 3.- С. 13-17.
2. Березовий В. Його любили, ним захоплювалися: Спогади про Г. Тю – тюнника//Київ. – 1997,- № 5-6,- С. 130-140.
3. Коваль В. Загадка смерті Григора Тютюнника//Дніпро,- 1993.- № 7-9. – С. 122-145.
4. Мороз Л. Пам’ять… як вишневий цвіт: Про Григора Тютюнника// Київ,- 1991,- № 11,- С.125.
5. Шевченко 3. Творчість Григора Тютюнника у шкільному вивченні,- 1997,- № 2. – С.42-47.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)