Грушевський Михайло Сергійович Бех-Аль-Джугур
Англійське військо прийшло до Бех-Аль-Джугура у вівторок 26 лютого, в обід. Се були резерви: вони, може, з місяць тільки як рушили в похід. Вперше були вони на війні; бех-аль-джугурці були перші вороги, котрих вони надибали.
Капітан Годіс, що був за ватажка у цьому маленькому війську, де разом з погоничами, з крамарями, з кухарями не було й двісті чоловік, послав сурмача з білим парламентарським прапором сказати джугурцям, аби піддались доброю волею.
Але джугурці не схотіли. Вони навіть не пустили у своє село товстого червонопикого сурмача,
Вони не боялися, що інглізи йдуть на них, – звістки про святого Магді втішали їх, підкріпляли, дух в них розпалювали: вони раді були усе знести, усе потерпіти від інглізів для свого пророка, для свого царства. Чудно було б почути сих тихих селян-хліборобів, що увесь свій вік, здається, нічого не бажали, окрім – щоб хліб уродив; що нікого не ненавиділи, окрім яких-небудь польових шкідників, а тепер міркували про довічне правовірне царство, збиралися вмирати для якогось Магді, від якихсь інглізів. Думка про те, щоб піддатись ворогам, і на хвилину не залазила їм у голову…
Не в одного дядька заниє серце, як гляне він на дітей, що ганяють кури по дорозі, на рідні низенькі хатки й повітки; як подумає, що все оце загине задля того Пророка, – але дядько перемагає себе й мовчки слухає, що міркує сільська рада.
Звечора у вівторок, як заходило сонце, зібралися селяни у свою бідну, невеличку мечетку і слухали тих молитв, що лопотів старий, беззубий мулла, запальний рибалка. І він, і вони мало що розуміли в тих молитвах, але слухали пильно, богобоязливо, сподіваючись завтра погинути за свого Пророка і побачити усі ті райські чуда і втіхи, про які їм розказувано стільки. Світло ліхтарні блищало, освічуючи обсмалені лиця хліборобів, зняті догори зашкарупілі руки… Очі світились вірою, страх сховався кудись на самий низ душі.
У той час усе село вмерло б і не поворухнулось.
Усю ніч в селі не лягали спати. Щоб не дісталась ворогам худоба, постановили вигнати її у степ річкою, бо з інших боків скрізь стояли вороги. Воли, коні, корови помалу з нехіттю виходили, дивуючись, що це їх так рано виганяють. І напитись не дав їм араб, що виганяв їх, а погнав річкою за село, де береги розлягались і можна було вийти на степ.
Але худоба не йшла; довго гукав на неї араб, довго, не слухаючи його, стояла вона, – нарешті побігла на берег. Арабові здалося, що його віл зупинився над річкою і востатнє глянув на свого хазяїна; очі в нього дивились так розумно, немов то людина була. Араб подивився услід худобі і мовчки втер сльозу на своєму зморщеному, сонцем попеченому лиці. Шкода йому стало хазяйства, паші, де щороку вивертав він гострим ралом вогкий, чорний, пахучий грунт…
Він поспішаючи вернувсь на село.
Там усі готовились до бою. Рушниць на усе село було тільки дві, з кремінцями, з підставками і з перехрестями, щоб їх ставити; два дядьки, що ходили колись гайдамачити в степ, взяли ті рушниці, а решта – хто що попав: той шаблюку, той дрючка, а той – лук із стрілами.
Та не гірш свого клопотались і англійці. Се, як сказано, мала бути перша битва для них, і всі прибирались до неї. Капітан Годіс видав диспозицію дуже стратегічну, немов збирались брати Париж, або Берлін.
Розставили кругом вартових, чистили зброю, згадували рідних і милих, не спав ніхто. Капітан з поручиками сидів за північ; оповідання про війну, про битви з індійцями, зулусами, бурами йшли без кінця, і під їх впливом оповідачам здавалося, що вони вже старі вояки, що то вони бились і з індійцями, і з сипаями, і з усякими страхами. Поручики вже бачили себе генералами.
Другого дня ще не світало, а все давно прибралось. Джу-гур стояв над невеличкою річкою, серед безкрайого степу. Зелені купи дерев, жовті поля, лани, гаї виразно ясувалися серед рудого степу, на котрому тільки де-не-де росли маленькі кущики бур’яну, сухі, сірі, густо запорошені. Глиняні береги нахилили своє гілля, купаючи в прозорчастих хвилях листя, тут дрібне, там широке, лапасте.
Берегом, межи зеленими садками, під широким листям пальм та бананів, немов під зеленими наметами, виглядали солом’яні покрівлі маленьких хаток; межи хатками городи, а далі – широкі лани і паші, то ясно-зелені, то темні, то жовто-золоті. На селі, було, рідко кого побачиш вдень – там пусто й тихо; зате на річці – там цілісінький день полощуться, було, діти, стоїть череда; коні, воли, верблюди ховаються від африканської спеки; у сухому, гарячому, тихому повітрі гулко розходилися ревіння худоби, дитячий крик, булькання і гомін хвиль та щебетання пташок, що живуть та виводяться без ліку в густих, похилих гіллях.
Але в той день, 27 лютого, було якось незвичайно; не чути було дитячого гомону, череда не ревіла, йдучи з кошар і хлівів, і довго пісня хлібороба не розлягалась, не лунала по широких ланах, тільки булькала річка та щебетали пташки, як звичайно.
Англійське військо стало трьома руками. Поручик Слоу з дозволу капітана Годіса сказав промову до війська. Промова була дуже похожа на славну мову Наполеона в Єгипті, тільки замість піраміди на вояків дивились тепер солом’яні покрівлі хлівів та хат.
Військо гаркнуло у відповідь на закінчення, сурмач заграв, і пішли: посередині – капітан Годіс, ліворуч, над річкою, – поручик Слоу, праворуч, під гаєм, – поручик Суфлі.
На селі було тихо, немов повмирали всі. Тільки як наблизились вояки до огорожі, звідтіля загув дужий крик, полетіли каміння, стріли і, наче батогом швигонуло, стрільнули обидві рушниці. Два вояки упали. Підкріплені своїми сміливими ватажками, вояки загули й собі і побігли лавою на село.
Пішла бійка. Рушниці голосно лунали по степу; дим білими клубочками схоплювався і розходився між деревами; перелякані незвичайним гуком собаки вили по усьому селу; стебла розкішної паші хилились, ломались під важкими чобітьми вояків; роса блищала на тих стеблах і здавалося, що вони плачуть, – не за собою, а за людьми, що вони, мов напоєні якою проклятою отрутою, нівечать чужу працю. Чоловіки і старі діди, жінки і діти – усе збиралося під огорожею села. У кого була яка-небудь зброя, бився; у кого не було – сидів, чекаючи певної смерті.
Деякі кричали, гукали, щоб підкріпити один одного; інші мовчали, мов заніміли, нерухомо дивились на батьків, на братів, на дітей. Одна бабуся, задихаючись, гірко ридала й голосила з жалю за одиноким сином – таким високим, гарним, хистким, що натягав лука своїми дужими руками, де під тонкою шкурою переливалися грубі, міцні жили. Сей син примусив її забути і Пророка, і довічне царство, і клятих ворогів – вона голосила, і ніхто не розважив її: кожен думав про свою смерть.
Вояки, гукаючи й стріляючи, кинулись розбивати огорожу. Найсміливішим здався поручик Слоу. Він тільки-тільки перед походом купив собі патент на поручика за спільні гроші батьків, дядьків, тіток – усе людей незаможних, і тепер в голові його стояли всі великі вояки від Ахілла до Веллінгтона; йому здавалось, що тепер під сим бідним селом він добуде всесвітньої слави. Скинувши шапку, розпатлавши волосся, він махав своєю шабелькою і галасував так, що перелякав би і своїх вояків, і арабів, якби й ті не кричали.
Швидко вояки розбили огорожу і влізли в село. Один за другим падали люди, поливаючи кров’ю суху землю, кроплячи нею білі стіни хаток. Вояки розлютувались і не давали спуску нікому; та й селяни самі цього не бажали.
Віра в пророка, запал, злість на бузувірів – інглізів – у ту хвилину забили їм памороки; їм не було шкода ні життя, ні рідних пальм, ні тихих хвиль говірливої річки.
Збившись докупи, довго билися вони шаблями, дрючками, камінням. Найбільше вояків побито було над річкою, коло якоїсь повітки. Сивий, але ще дужий, сухий дід, ухопивши обома руками якусь товсту, велику шаблюку, махав нею не зупиняючись, немов машина; очі йому під лоб зайшли, що й зіниць не було видко; за кожним разом він хижо, наче звірюка, гарчав. Коло його було троє молодших; двоє ще відбивалися якимись штабами, третій впав навколішки і, держа-чися за прострілені груди, разом з кров’ю видихував душу; очі його, вже невидющі, звернені були на другий край села – мовби дивився він на свою хату, на солом’яну повітку, над котрою вилися щебечучі ластівки.
Та й добре, що він вже не бачив, яке там діялося тепер.
Related posts:
- Михайло Грушевський. Коротка біографія Реферат На тему: “Михайло Грушевський. Коротка біографія” Михайло Грушевський походить з давньої, знаної ще з XVII ст., духовної родини на Чигиринщині. Рід мав козацькі корені та первісне прізвище Груша. Михайло народився 17 (29) вересня 1866 року у Холмі (нині Польща), де його батько, Сергій Федорович Грушевський після закінчення Київської духовної академії працював вчителем словесності. Виріс […]...
- Михайло Грушевський Михайло Грушевський походить з давньої, знаної ще з XVІІ ст., духовної родини на Чигиринщині. Рід мав козацькі корені та первісне прізвище Груша. Михайло народився 17 (29) вересня 1866 року у Холмі (нині Польща), де його батько, Сергій Федорович Грушевський після закінчення Київської духовної академії працював вчителем словесності. Виріс на Кавказі. Виховання, розповіді батька та рідкі […]...
- Михайло Грушевський – видатний український історик. Політична та громадська діяльність Михайла Грушевського РЕФЕРАТ На тему: “Михайло Грушевський – видатний український історик. Політична та громадська діяльність Михайла Грушевського”. М. С. Грушевський народився 17 вересня (за ст. стилем) 1866 р. у Холмі (нині – Республіка Польща) в сім’ї вчителя. Дитячі роки проходили далеко від рідних місць (сім’я переїхала спершу в Ставрополь, а згодом на Кавказ). Проте, почуття любові до […]...
- Михайло Грушевський Вражає велике поле творчої діяльності Михайла Грушевського: Історія, етнографія, археологія, літературознавство, соціологія, публіцистика, художня творчість, суспільно-політична сфера Наукова спадщина надзвичайно велика й різноманітно, він автор майже двох тисяч робіт, які збагатили європейську й національну культуру. Особливий інтерес викликають драматичні Твори Грушевського: “Хмельницький у Переяславі”, ” Ярослав Мудрий “, а також кіносценарій “Запорожці”. Видатний український історик […]...
- Михайло Грушевський (портретний нарис у публіцистичному стилі) Чи то розглядаючи світлини, чи то споглядаючи барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне “нижнє обрамлення” – борода. А ще незмінно – окуляри. Це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. Та Михайло Грушевський, насамперед, – історична постать! Те, що Михайло Сергійович Грушевський – перший президент України, у радянські часи не […]...
- Перший президент незалежної України – Михайло Грушевський Кожна історична постать нерозривно пов’язана зі своєю епохою. Михайло Сергійович Грушевський – перший президент України, найвидатніший історик і вчений, інтелектуал зі світовим ім’ям – жив і діяв на Україні. Народився він 17 вересня 1866 р. в м. Холм у сім’ї педагога-славіста. Походив із давньої (відомої з XVIII ст.) родини священиків Грушів. Доля відвела йому 34 […]...
- Портретний нарис у публіцистичному стилі: Михайло Грушевський Чи то розглядаючи світлини, чи то споглядаючи барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне “нижнє обрамлення” – борода. А ще незмінно – окуляри. Це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. Та Михайло Грушевський, насамперед, – історична постать! Те, що Михайло Сергійович Грушевський – перший президент України, у радянські часи не […]...
- Іван Сергійович Тургенєв Батьки і діти 20 травня 1859 Микола Петрович Кірсанов, сорокатрехлетній, але вже немолодий з вигляду поміщик, хвилюючись, очікує на заїжджому дворі свого сина Аркадія, який тільки що закінчив університет. Микола Петрович був сином генерала, але призначена йому військова кар’єра не відбулася (він в молодості зламав ногу і на все життя залишився “хроменькім”). Микола Петрович рано одружився на дочці […]...
- М. С. Грушевський і розвиток школи й педагогічної думки в Галичині та Україні РЕФЕРАТ НА ТЕМУ М. С. Грушевський і розвиток школи й педагогічної думки В Галичині та Україні Народився Михайло Сергі-йович Грушевський 29 вересня 1866 року в м. Хелмі. Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича. Активний член […]...
- ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН (1799-1837) ЛІТЕРАТУРНА БАЛАДА НА ПОЧАТКУ XIX ст. ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН (1799-1837) Російський поет Олександр Пушкін народився у дворянській родині, яка шанувала народні традиції й культуру. Тобі вже відомо з попередніх класів, яку роль установленні поета відіграла його няня Орина Родіонівна. Саме ця проста жінка з народу розповідала йому казки й приповідки, що наближали хлопчика до таємничого […]...
- Олександр Сергійович Пушкін – Петербург (1817 – 1820) Після закінчення ліцею Пушкін був визначений у колегію іноземних справ, згодом (в 1832 році), колегія перетворилася в міністерство закордонних справ. Серед товаришів по службі Пушкіна був Грибоєдов. Через місяць після надходження на службу Пушкін уже одержав відпустку до вересня й біля двох місяців провів у Михайлівськім, псковському маєтку матері. Потім Пушкін майже безвиїзно залишався три […]...
- Олександр Сергійович Пушкін – Дитинство й Ліцей Олександр Сергійович Пушкін (1799 – 1817) народився 6 червня (26 травня по старому стилі) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович (1771 – 1848), походив з поміщицької, колись багатої сім’ї. Від маєтків предків (у Нижегородській губернії) йому дісталося небагато; але й це він промотував, зовсім не цікавлячись господарськими справами; служив він у Московському комісаріаті, […]...
- Олександр Сергійович Пушкін – Михайловское (1824 – 1826) У цей час у Михайлівськім перебувала сім’я Пушкіних. Батько прийняв на себе поліцейські обов’язки за спостереженням за сином. Молодший брат Пушкіна займався підготовкою втечі Пушкіна за кордон. Засоби для цього передбачалося зібрати шляхом видань, але втеча не відбулася. Незабаром сім’я Пушкіна виїхала з Михайлівського. У цей період його життя протікало досить спокійно, була насичена тільки […]...
- Олександр Сергійович Пушкін – Болдинская осінь 1830 року У Болдіно Пушкін дуже плідно працював. Він написав біля чотирьохсот віршів, 8-ю, 9-ю й 10-ю глави “Євгенія Онєгіна” (але остання згоріла). Також він пише в Болдіно близько 30 дрібних віршів, 5 повістей прозою, кілька драматичних сцен. Робота в Болдіно замикає цілий період Творчості Пушкіна. Пушкіна пише прозу, пише багато критичних і публіцистичних статей. Основна робота […]...
- ТУРГЕНЄВ, Іван Сергійович (1818 – 1883) ТУРГЕНЄВ, Іван Сергійович (Тургенев, Иван Сергеевич – 09.11.1818, Орел – 03.09.1883, Бужіваль, побл. Парижа) – російський письменник. Тургенєв народився у сім’ї Сергія Миколайовича та Варвари Петрівни Тургенєвих. Його батько, відставний кавалерійський офіцер, належав до давнього дворянського роду, мати – до багатої поміщицької сім’ї Лутовинових. Дитинство Тургенєва минуло у батьківському маєтку, Спаському-Лутинові, що […]...
- Віктор Сергійович Рожевий Віктор Сергійович Рожевий по праву вважається першовідкривачем “молодіжної” Теми в драматургії в період “відлиги”. Його слава почалася в листопаді 1949 р., коли на сцені Центрального дитячого театру була поставлена п’єса “Її друзі”. Спектакль мав успіх і ознаменував собою народження автора, чиї п’єси на багато років визначили розвиток радянської драматургії. Рожевий приніс у театр гостросучасну тоді, […]...
- Олександр Сергійович Пушкін – На півдні (1820 – 1824) Після прибуття в Катеринослав Пушкін простудився й зліг. Туди прибув генерал Раєвський, і, за попередньою домовленістю, вони відправилися в Крим. У поїздці брали участь сам генерал Микола Миколайович Раєвський, його син Микола й дві дочки, Софія й Марія. Шлях їх лежав через Кавказ, у кавказьких водах їх чекав старший син Раєвського Олександр. На кавказьких гарячих […]...
- ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА – ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН (1799-1837) ЛІТЕРАТУРНА БАЛАДА НА ПОЧАТКУ XIX ст. ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН (1799-1837) ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА Збирається віщий1 Олег-войовник З хозарами2 знов воювати; За напад – мечам і пожарам прирік Він ниви хозарські і хати. Із військом своїм, в царгородській броні, Князь їде полями на вірнім коні. Із темного лісу старий чарівник Виходить назустріч поволі, Перунові тільки […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Дорогою ціною I Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим […]...
- “Душу боронить жменя левів” (Михайло Старицький) – Михайло Старицький Підручник Українська література 10 клас Михайло Старицький (1840-1904) “Душу боронить жменя левів” (Михайло Старицький) Художня проза Михайла Старицького становить значну частину його мистецької літературної спадщини, розмаїту як жанрово, так і тематично. Автор блискучих оповідань і повістей про сучасне письменникові життя, Старицький все ж найбільше відомий своєю історичною прозою. Цей пласт його творчості представлений жанрами повісті […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Іван Франко Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 3. – С. 252-268. Шановні добродійки і добродії! Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників – з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович На камені З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега. В одчинені вікна й двері на довгу, з колонками, веранду так і перлась ясна блакить моря, в нескінченність продовжена блакитним небом. Навіть душне повітря літньої днини приймало м’які синяві тони, в яких танули й розпливались контури далеких прибережних […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Лялечка Triste comme un beau jour Pour un coeur sans espoir.1 F. Соррeе2 Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз у раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію. У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало од труської дороги боліти під грудьми – і се було добре, бо одривало її од прикрих думок. […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Він іде! Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 2. – С. 185-193. Прикмети були погані. Становий, здається, незадоволений був з того, що взяв, і хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вірили мало. Найгірше було те, що ніхто напевно не знав, чи одмінять процесію з образом спаса, яка мала […]...
- Мертві душі характеристика образа Собакевич Михайло Семенич МЕРТВІ ДУШІ (Поема, 1835-1841 – т. 1; опубл. 1842) Собакевич Михайло Семенич – четвертий (після Ноздрева, перед Плюшкиним) “продавець” “мертвих душ” Чичикову; наділений могутньою “природою” – в 7-й главі скаржиться Голові палати й Чичикову на те, що живе п’ятий десяток, а не болів жодного разу, і за це прийде коли-небудь “заплатити”; апетит відповідає його могутній […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Для загального добра І Першій грім Замфір Нерон, ставний тридцятилітній молдуван, допив з глиняного глечика решту вина і встав з-за столу. 3 усмішкою задоволення від святного обіду, що грала на червоному, загрітому стравою та вином обличчі, він звернувся до жінки: – Порайся швидше, Маріоро, бо поїдемо на виноградник, а я тим часом запряжу коні. – Добре, – відповіла […]...
- Добро і зло в оповіданні А. Лотоцького “Михайло-семиліток” Про минуле нашого народу, про героїчну боротьбу проти Іноземних загарбників, про незвичайну силу і мужність руських воїнів, князів дізнаємося ми з історії України, літописів, творів на історичну тематику. Про напад печенігів на Київ розповідається в оповіданні А. Лотоцького “Михайло-семиліток”. Михайлик – син князя Володимира, Молоденький ше був князенко, а вже вмів добре стріляти з лука, […]...
- Михайло Коцюбинський (1864-1913) Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Сон Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста з рядом голих […]...
- Михайло Панасович Булгаков (1891-1940) М. Булгаков – один з найвідоміших і найпопулярніших письменників. Його твори стали надбанням світової літератури, вони перекладені багатьма мовами, про них сперечаються вітчизняні й закордонні літературознавці. За життя письменника знали лише у вузькому колі читачів і глядачів. Проза його не друкувалася з 1926 року – тобто останні 15 найбільш плідних років життя. Булгаков народився в […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський РЕФЕРАТ На тему: Михайло Михайлович Коцюбинський Наприкінці ХІХ століття в українську літературу прийшла ціла плеяда письменників новелістів, провідне місце серед яких належить М. М Коцюбинському. Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця. “Я ріс – згадував М. Коцюбинський. – під впливом матері, до якої завжди був ближчим, […]...
- Михайло Петрович Драгоманов Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 р. в м. Гадячі на Полтавщині в родині дрібномаєтних дворян. Особистість Михайла формувалася серед простого люду, який оточував його змалечку. Батько був чесною і справедливою людиною, добре ставився до селян. Як і дядько Яків, колишній декабрист, учив він хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Лист Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа і, як тепер бачу, надаремне сподівався хоч через мене дихнути родинним теплом, якого ми, старі двадцятип’ятилітні парубки, роками позбавлені були серед чужого, холодного гвалту великого міста. Ресторани й кав’ярні, де їда для нас стала тільки досадною потребою тіла, де противними були чужі апетити і ті фабричні, сказати б, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Дебют Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку. Вона мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась. Я чув свої лікті: ось-ось там трісне і вони вилізуть. Я почув навіть прикрий холодок в лікті, коли виліз з вагона і побачив на станції якийсь шарабан. Я відгадав. Се були […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович На віру І Гнат сидів у корчмі за столом, підперши голову рукою. На столі перед ним стояла пляшка з двома-трьома чарками недопитої мутної сивухи. Невелика чарка з грубого зеленого скла лежала перекинута коло жидівського калача. Гнат частував сусіда Івана; але Івана хтось покликав, і Гнат лишивсь один. В корчмі було мирно, як щонеділі. В дверях раз у […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський Як я пригадую, він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сурдучка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Філянський. Лірика (Т. І. 1906 р. CLX стор., ц. 1 карб. 50 к.) Ми уважно переглянули книжку д. Філянського і мусимо признатися, що легше перейти велике, тільки що зоране поле, раз у раз спотикаючись на грудках, ніж перехопитись через білу пустиню тої книжки з піскуватими кучугурами віршів. Починає автор свою збірку циклом “від Екклезіаста”, і здається, що […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Поєдинок Вони вже повечеряли – пані Антоніна і вчитель її дочки Іван Піддубний. Він встав з канапи, одсунув злегка круглий стіл з останками вечері, а вона подала йому для поцілунку руку. І він почав цілувати її не з того боку, де звичайно цілують знайомі, а в долоню і вище. Пані Антоніна не боронила, навпаки, вона одкинула […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович П’ятизлотник Посвята моїй любій матері Смерклося. Рожевий на заході край неба м’яким блиском осявав морозне повітря; останнє світло помершого дня, продершись крізь шибки до хати, ледве-ледве змагалось з сутінями, бо в хаті вже таки добре посутеніло. Хима, сидячи на ослінчику, підкладала солому у грубку. Веселе полум’я жваво стрибало по соломі, осявало старе, борознами пооране обличчя Химине, […]...