Ідея незламності народного дуку, любові й відданості своїй Вітчизні в п’єсі “Ярослав Мудрий” (2 варіант)
Скільки гострих конфліктів, трагічних доль, надмірної жорстокості було у часи правління Ярослава Мудрого! Але саме в ці часи відбувався розквіт нашої держави, Бона формувалася, розквітала, намагалася захистити свої надбання. Цього прагнув князь, цього прагнуть і прості люди які любили її понад усе.
Про ті часи і написана п’єса Івана Кочерги “Ярослав Мудрий”, яка стала своєрідним гімном любові й відданості народу своїй Вітчизні.
Трудовий люд є основною рушійною силою історичного розвитку, творцем усіх матеріальних і духовних
Неможливо спокійно читати про незламного патріота каменщика Журейка, який щиро відданий справі миру та об’єднання Київської Русі, що їх проводить Ярослав. Навіть ціною власного життя він хоче допомогти князеві перемогти у міжусобній боротьбі. А коли гине його кохана дівчина, їде у степи, бо хоче служити справі, щоб незабаром ті місця належали Руській державі. А згодом,
Він палко любить свою рідну землю і вірить Ярославові, знаючи, що той ніколи не заподіє Батьківщині зла.
Навіть рум’яний монах Свічкогас, який більш за все на світі любить випити і йде мандрувати разом з варягами, врешті-решт розуміє дуже просту істину і відповідає Ярославові:
Ніде нема у світі тих щедрот,
Що я знайшов отут на батьківщині,
У Києві біля твоїх чеснот… .
Свічкогас вирішив ніколи не покидати рідної землі, тому що навіть у серці цієї питущої людини зросла велика любов до Батьківщини.
Дуже любить рідну землю і дочка Ярослава Єлизавета. Вона підтримує усі починання свого батька, вірить у те, що він зможе зробити Київську Русь найміцнішою державою у світі. Єлизавета виходить заміж за короля Норвегії й повинна виїхати до свого чоловіка. Але дівчина не хоче покидати рідну землю, їй боляче, що вона не побачить “Київ наш – зелений і прозорий!” Я гадаю, що вона – справжня дочка свого батька, відданого патріота Вітчизни.
Так, Ярослав Мудрий насправді велична постать, якій підкоряються усі трудівники, близькі йому люди. І це зовсім не тому, що він є тираном, здатним, на тортури. Ні, він – людина державного розуму, яка, перш за все, дбає про інтереси рідної землі. Тому, здається, і вкладає Іван Кочерга в уста Ярослава, такі слова;
Хай живуть навіки
Державна Русь і Київ наш великий!
Як дивно, що у жилах князя тече варязька кров! Сам же він вважає себе справжнім русичем, незважаючи на те, що мати його була звичайною руською рабинею:
Народ мій тут, на рідних цих просторах
Від Києва до Ладоги живе,
І не заброд Ісландії суворих, –
Мене своїм він предком назове!
Я пишаюся, що Ярослав князював на нашій землі, що він заснував нашу державу Мене вражає його безмежна любов до рідної країни, заради якої він здатен віддати власне життя, не вагаючись ані хвилини. Він закликає своїх друзів, захисників Київської Русі:
То не дамо ж гнізда свого в обиду,
Вперед, на бій за землю нашу рідну,
За Київ наш, державний і святий!
Ці слова можна було б вкласти в уста і Журейка, і сина Ярослава Володимира, і Микити, і навіть Свічкогаса – взагалі кожної людини, кожного русича, адже жоден з них ніколи не міг зректися своєї Батьківщини.
Іван Кочерга дуже любить свою Батьківщину і вчить любити її нас, своїх нащадків. Він захоплюється нашою історією, її славним минулим, намагаючись прищепити нам, правнукам славетних козаків, благородні почуття патріотизму, гуманізму, гордості за велич і геній народу – творця істоті і невмирущої культури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)