ІДЕЇ ВОЛІ В ЛІРИКУ А. С. ПУШКІНА


Ідеї волі пронизують всю лірику Пушкіна. Їхній зміст по-полняется, переосмислюється й видозмінюється протягом усього творчого шляху поета. Так, наприклад, у ранній період його літературної діяльності, у ліцейські роки, ідеї волі просочені духом независимо-сти й бунтарства, гарячністю. І це не випадково: на Пушкіна дуже вплинула особлива атмосфера ліцею, де серед ліцеїстів культивирова-лась незалежність суджень і вчинків. Чималу роль зіграв і той факт, що він був нелюбимою дитиною в сім’ї, і йому, видимо, не вистачало спілкування зі старшими.

Поет многому навчився й багато чого перейняв у своїх старших товаришів (наприклад, Чаадаєв і Ф. Глинка вчили його цивільної твердості, а Н. Тургенєв наставляв його в політичній економії). Я думаю, що не без цього впливу була написана молодим поетом ода “Вільність” (1817). “Вільність” – це гімн волі (до Пушкіна оди писалися на честь значної, урочистої події або важливої особи, у них восхвалялись імператриці, государі; Пушкін же восславил волю).

У рядках “тирани миру! тріпоти-ті!” і “повстаньте, занепалі раби!” відчувається революційна пристрасність поета. По-моєму, цей заклик скоріше походить

на вибух гніву, емоцій, ніж на обміркований, давно виношений у свідомості заклик до повстання; більш тут проявляється гарячність натури автора, його неприйняття “неволі немічних сліз” і “несправедливої влади”. І все-таки в оді тріумфує моральна свідомість над політичними переконаннями поета. Здається, Пушкін взагалі заперечує яке-небудь насильство над особистістю:

Об сором! об жах наших днів!

Як звірі, вторглись яничари!..

Упадуть безславні удари…

Загинув увінчаний лиходій.

Автор не вихваляє ні вбитого государя (тут Мова йде про убий-стве Павла I), ні людей, що вчинили це зло нехай навіть для блага народу.

И в своїх наступних віршах поет знову й знову звертається до ідей волі. Пушкіна торкається питань кріпосного права, самодержавство, тому має сенс говорити про розвиток у його Творчості ідей, зв’язаних саме з політичною волею. Наприклад, у посланні “До Чаадаєва” автор пише: “Товариш, вір: зійде вона, зірка чарівного щастя, / Росія вспрянет від сну, і на уламках самовластья напишуть наші імена!” А в більше пізньому вірші ” Село ” поет до межі згущає фарби: перед читачем вимальовується похмура картина дикого барства, “без почуття, без закону”. У зображенні кріпака ладу з’являються гострі, влучні епітети (“убивча ганьба”, “насильницька лоза”, “тяжкий ярем”, “байдужий лиходій”).

Для Пушкіна кріпосне право – це “рабство худе”. У будущем він бачить “рабство, занепале по манію пануючи”. Цей рядок пронизує світлий оптимізм.

Не губиться він і в посланні “В. Л. Давидову” (“Ужель надії промінь зник? / Але немає! – ми щастям насолодимося, кривавою чашею причастимося…”). По-моєму, пушкінське “кривавою чашею причастимося” може звучати як пророкування кривавих подій на Сенатській площі, тим більше якщо врахувати настрій “Кинджала”, написаного в цей же період, під час південного посилання автора.

В “Кинджалі” виспівується “волі таємний страж, що карає кинджал”. Він для поета й “пекельний промінь”, і “блискавка богів”. Але коли “главою закон поник” (а він для Пушкіна – вище всього: “Але вічний вище вас закон”), те кинджал – це вже не знаряддя вбивства, а “останній судія ганьби й образи”. В “Кинджалі” Брут показаний “вільнолюбним”, а Занд іменується “волі мученик, обранець фатальний”. Здається, що так зображуються не вбивці, а герої.

В “Кинджалі” і в посланні “В. Л. Давидову” поет робить різкий випад проти існуючих порядків.

Гострий зміст уловлюється й у такому невеликому вірші, як “Пташка”, де автор викликує: “За що на бога мені нарікати, коли хоч одному створінню я міг волю даровать!” Тут воля ассоции-руется в Пушкіна з образом “пташки”, а в “В’язні” – з образом “орла молодого”. В “В’язні”, як і в багатьох інших віршах того періоду, є присутнім мотив в’язня, утікача. І це має під собою основу: ці ліричні добутки писалися під час південного посилання поета, що він сприймав як добровільну втечу з неволі (“пора, брат, пора! / Туди, де за хмарою біліє гора, туди, де синіють морські краї…”). Період південного посилання – це час трагічних подій.

Повстання в Греції, розгром кишинівської групи й арешт Раєвського – все це стає предметом постійних міркувань поета. Ідеї волі переосмислюються у вірші “Волі сівач пустельний…”, де автор приходить до думки про те, що не всі люди готові зрозуміти й прийняти волю в повному її обсязі (“До чого чередам дарунки волі?”), адже людина завжди повинен чимсь обмежуватися щоб уникнути аморальних учинків. У цьому вірші передвіщений весь Достоєвський. Тут ідеї волі одержують філософське тлумачення. Видозмінившись, ця ідея продовжує своє існування у вірші “Навіщо ти посланий був, і хто послав тебе?”, де затверджується, що воля не може бути встановлена, поки у світі панує егоїзм і користь (“за злато продав брата брат. Рекли безумці: немає Волі”). “Рекли безумці: немає Волі” – це перефразування священного тексту: “Несть Бога речет безумець у серце своєму”.

Цим перефразуванням автор ще раз підкреслює, що воля для нього священна. Незважаючи на те що поет заперечує владу народу (в “Вільності” він пише: “И горі, горі племенам… де иль народу иль царям законом панувати можливо!”), вільність не втрачає у свідомості автора свого значення. Так, наприклад, у вірші “Андрій Шенье” Пушкін утвержда-ет:

Але ти, священна воля,

Богиня чиста, ні, не винна ти…

А в вірші “До моря” поет пише про свої почуття до ” воль-ний життя”, що є для нього символом вільності: “Могутньою пристрастю зачарований…” Прощаючись тут з морем, автор внутрішньо прощається й з півднем, і зі своїм вільним способом життя, і з революцією в Греції, і з революційною пристрасністю “Кинджала”.

Надалі воля для Пушкіна усе більше означає волю творчості, незалежність особистості. У Михайлівський поет пише “Розмову книгопродавца з поетом”, що опубліковує як передмова до видання першого розділу “Євгенія Онєгіна”. Цей вірш є декларацією права автора на незалежність, на правдиве зображення життя (“Поет стратить, поет вінчає”).

Наприклад, у вірші “З Пинделюнти” затверджується: “нікому звіту не давати…” А у вірші “Поетові” Пушкін призиває: “Поет! Дорогою вільної йди, куди тягне тебе вільний розум…” У пушкінській ліриці вимальовується ідея волі поезії від слави, від суєти світла. В “Поеті і юрбі” автор проголошує:

“Не для користі, не для битв, ми породжені для вдохновенья…” У творчості Пушкіна з’являється й ідея духовної незалежності від влади. За словами літературознавця Федотова, наріжним каменем пушкінської лірики є особиста незалежність поета. І воля – це вже символ незалежності особистості. Автор випробовує страждання через те, що його мир намагаються укласти в які-небудь рамки, диктують йому умови. У вірші “Живий, жива Курилка!”, написаному в жартівливому тоні, здається, за жартом пробивається біль автора:

Фу! набридла Курилка журналіст!

Як загасити смердючу лучинку?

Як вморити Курилку мого?

Дай мені рада. – Так… плюнути на нього.

Але “плюнути” на літературні братії було зовсім не легко. В одному з листів до дружини Пушкін пише: “Без політичної волі жити дуже можна, без сімейної недоторканності неможливо: каторга не в приклад краще”. Адже вся його переписка з Наталею Гончаровой читалася цензурою й ставала надбанням громадськості (саме в Толстого знайшла своє продовження пушкінська традиція культивування святині сімейного життя).

По-моєму, натякаючи в листі на каторгу, Пушкіна як би зіставляє себе, що починає боротьбу за духовну недоторканність, і декабристів, які боролися за політичну волю. Звертаючись до декабристів у посланні “У Сибір”, поет підтримує друзів у важку мінуту (…”і воля вас прийме радісно у входу”). Він не забуває про своїх товаришів і знову звертається до ідей волі. В “Арионе” автор затверджує: “Я гімни колишні співаю…” Намагаючись глянути на себе, на свою творчість в “Пам’ятнику”, Пушкін помічає:

И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я волю

И милість до занепалого призивав.

Здається, що можна сміло затверджувати, опираючись на слова автора, що ідеї волі пронизують всю його лірику.



ІДЕЇ ВОЛІ В ЛІРИКУ А. С. ПУШКІНА