Інтертекстуальність

Related posts:

1. Деконструкція Деконструкція – теоретична концепція, що знайшла широке поширення у літературознавстві та мистецтві” Базується на виявленні в текстах опорних понять і шару метафор, котрі вказують на несамтожність тексту, на перегук його з іншими, більш ранніми текстами. Виникла в річищі структуралізму, є опорною стратегією опозиційного до структуралізму напряму – постструктуралізму, котрий виник на межі 60-70-х XX ст. […]...
2. Ізоляціонізм Ізоляціонізм (англ. isolationism, від фр. isolation – роз’єднання, відокремлення) – широкий суспільний рух, що виник у США наприкінці XIX ст. на основі ідеї невтручання у суспільно-політичні процеси поза американським континентом; загальна назва естетичних концепцій, які на основі вчення І. Канта про незацікавленість естетичного судження обстоювали і розробляли вчення про автономність естетичних цінностей, самодостатність мистецтва, незалежність […]...
3. Інтерпретація Інтерпретація (лат. interpretatio – тлумачення, роз’яснення) – дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в І. виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом І. можуть бути: 1) будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, […]...
4. Структура літературною твору Структура літературною твору (лат. structura – будова, розміщення, порядок) – спосіб зв’язку між складовими частинами, компонентами твору як цілісного організму, система істотних відношень між ними. Ще з часів Аристотеля С. л. т. вбачали у відношеннях теми, фабули, перипетій, характерів дійових осіб, мовних засобів. Філософи (передусім Г.-В.-Ф. Гегель) характеризують чотиричленну структуру твору: смисл, зміст, внутрішню і […]...
5. ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Історіографія літературна (від грец. Ι&;#963;&;#964;&;#959;&;#961;&;#943;&;#945; – розповідь про минуле і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження знань з основних літературознавчих дисциплін – теорії літератури, історії літератури й літературної критики. Матеріалом цієї науки є також літературні джерела, присвячені творчості письменників і літературознавців. Солідні літературознавчі праці починаються, як правило, […]...
6. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди – епос, лірика та драма, то відносно другої – маємо різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям “жанр” уживається ще […]...
7. Новітній французький жіночий роман Новітня французька проза була різноманітна за іменами письменників та жанрами, серед яких провідними залишалися роман і новела. Головною темою сучасної французької прози стало зображення людини, яка намагалася протистояти суспільству, вирішити найважливіші проблеми буття. Останнім часом набув популярності жанр автобіографічної прози, який надав можливість розвиватися в так званій “жіночій” прозі, представниками якої були А. Нотомб, К. […]...
8. Ілюстрація Ілюстрація (лат. illustratio, від illustro – освітлюю, роз’яснюю) – зображення, яке наочно пояснює або доповнює будь-який друкований текст (карта, схема, репродукція), зокрема – тексти літературно-художніх творів. У книжкових ансамблях, що включають І., виникає змістова взаємодія між творами однієї форми суспільної свідомості – мистецтва, які належать до його різних видів (поезія і графіка, література і малярство […]...
9. Примітки Примітки – короткі доповнення, пояснення й уточнення до основного тексту твору. Належать авторові (авторські П.) або редакторові, упорядникові, перекладачеві (видавничі П.). Видавничі П. входять у довідковий апарат видання; найчастіше видавничі П. стосуються реалій, що згадуються в тексті, прихованих цитат Тощо. За розташуванням розрізняються П. внутрітекстові (подаються безпосередньо за фрагментом тексту, якого вони стосуються), підрядкові (внизу […]...
10. Адресат Адресат – одержувач листа. В естетичній комунікації – сприймач художнього твору, його реципієнт. На відміну від психологічного (сприймач), прагматичного (споживач), соціологічного (реципієнт, публіка), літературознавче поняття А. розрізняє реальних адресатів (читачів фізичних), на яких свідомо чи потенційно розраховує письменник, пишучи твір, та А. як естетичну позицію, ідеального читача. Від характеру орієнтації на нього значною мірою залежать […]...
11. Генеративна поетика Генеративна поетика (лат. generativus, від genero – народжую) – напрям сучасного літературознавства, що полягає у використанні генеративної лінгвістики для моделювання літературних явищ від окремих елементів (тропи, стилістичні фігури, віршовані форми, сюжет, жанр тощо) до їх загальної структури та еволюції поетичних систем. Спирається на уявлення, що розмаїття художніх компонентів можна вивести з найпростіших складників. Г. п. […]...
12. Переказ – ІКОНОПИС Серед багатої матеріальної і духовної спадщини чільне місце належить іконопису, у якому втілено душу українського народу, глибину сприйняття християнської віри, силу і мудрість традицій. Ікони як вид малярства поширилися у Київській Русі з прийняттям 988 року християнства від Візантії, звідки їх, на початку як взірці, привозили до Києва. Згодом навичок писання ікон набули місцеві малярі, […]...
13. Апарат книги Апарат книги – додаткові тексти, що включаються в ансамбль книги поряд з основними для сприяння читачеві в користуванні книгою (довідково-допоміжний апарат) і розумінні змісту (науково-довідковий апарат). Довідково-допоміжний апарат складають зміст, анотація, предметний, іменний та ін, покажчики, списки ілюстрацій, таблиць, колонтитул. Науково-довідковий апарат включає вступну статтю, передмову автора, редактора, видавця, післямову, коментарі, примітки, бібліографічні посилання, прикнижкові […]...
14. ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεω&;#961;&;#943;&;#945; – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
15. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ “ЛІТЕРАТУРА” Поняттям “література” користуються у двох значеннях. У вузькому розумінні цього слова літературою називається один з основних (на сучасному історичному етапі) видів мистецтва – мистецтво слова, тобто такий вид мистецтва, в якому матеріальним носієм образності є слово, словесний вираз. Відомий галицький філолог В. Дом-бровський визначав свого часу літературу як “мистецтво, в якім ідея виражається у звукових […]...
16. Датування твору Датування твору – часове визначення етапів роботи письменника над певним твором від задуму до остаточного завершення тексту (чистовий рукопис або машинопис), яким виявлено останню волю автора. Задля підтвердження Д. т. використовуються різні джерела: нотатки, щоденникові записи, листи, свідчення сучасників, відомості з періодики тощо. Для історії літератури часове визначення етапів роботи письменника над твором допомагає з’ясувати […]...
17. Лубкова література Лубкова література – дешеві масові літературні видання з ілюстраціями. Поширювалися в Україні (та Росії) з другої половини XVIII ст. Спочатку на лубках (липовому лубі), містили віршові та прозові ілюстровані тексти (адаптовані тексти рицарських романів про Бову Королевича, Єруслана Лазаревича та ін., житій святих тощо). З’являлися співаники (“Молодий чумак”, 1884; “Сліпий кобзар”, 1883), сонники, побутові сцени […]...
18. Адаптація тексту Адаптація тексту (лат. adapto – пристосовую) – спрощення^ тексту літературного твору, пристосування його для сприйняття дітьми або малопідготовленими читачами. А. т. широко застосовується при вивченні іноземних мов. А. т. творів художньої літератури вимагає збереження стилю письменника, оснащення елементів, що не піддаються адаптуванню, необхідними поясненнями. Прикладом А. т. є оповідання Марії Пригари за мотивами українських народних […]...
19. Постмодернізм як літературно-художнє явище На початку 1980х років у зарубіжній теорії літератури і мистецтва виникло поняття постмодернізму. Цим терміном починали позначати явища культури останніх десятиліть, які прийшли на зміну модернізму (постмодернізм і означає “все, що після модернізму”). Дата виникнення постмодернізму залишається дискусійною. Одні дослідники вважають початком постмодернізму роман Джойса “Поминки по Фіннегану” (1939), другі – попередній його роман “Улісс”, […]...
20. Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. Для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...
21. Орієнтовна основа твору При розробці методики ми опиралися на теорію поетапного формування розумових дій П. Я. Гальперина. Ми виходили з положення про те, що успішність формування дій твору визначається якістю їхньої орієнтовної основи. У самому загальному виді орієнтовна основа, по нашому поняттю, повинна включати: виділення елементів, установлення зв’язків між ними й визначення їхніх змістів. Скласти свій оригінальний і […]...
22. Пунктуація Пунктуація (лат. punctuatio, від punctum – крапка) – 1. Система графічних позаалфавітних знаків (розділових), які складають разом із графікою та орфографією основні засоби писемної мови; головне призначення П. – членування та графічна організація писемного (друкованого) тексту. 2. Правила, які кодифікують норми пунктуаційного оформлення писемного тексту; складаються історично для кожної мови. 3. Розділ мовознавства, який вивчає […]...
23. Парадигма Парадигма (грецьк. parаdeigma – приклад, взірець) – 1. Ряд об’єднаних певною спільною ознакою мовних одиниць, кожна з яких визначається через відношення протиставлення до інших, тобто через парадигматичні відношення (див.: , ). Спочатку термін “П.” зі значенням “взірець словозміни, система словоформ, які утворюють одну лексему” (наприклад, правда, правди, правді, правдою і т-п.) застосовувався у морфології, а […]...
24. Авторське мовлення Авторське мовлення – на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) – текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи. У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення здійснюється від третьої особи, іноді – від першої (оповідання Марка Вовчка). У драматичних творах авторське мовлення зводиться до ремарок, часто […]...
25. Завершений твір Завершений твір – наслідок творчого процесу митця, твір, остаточно зафіксований у тексті, над удосконаленням якого автор більше не працює, вважаючи, що його задум реалізовано повністю. Прихильники феноменологічної та рецептивної естетики твердять про відносну завершеність твору, оскільки його естетична якість, конкретизація підсумовується в читацькому сприйнятті. Завершеність твору відносна ще й тому, що з появою нових творів […]...
26. ЛІТЕРАТУРНА БАЛАДА НА ПОЧАТКУ XIX ст ЛІТЕРАТУРНА БАЛАДА НА ПОЧАТКУ XIX ст. Два століття тому, на початку XIX ст., поети знову зацікавилися жанром балади. Вони по-новому відкрили для своїх читачів ті давні часи, сповнені казкової незвичності, подвигів шляхетних лицарів, коли дійсність і уявлення химерно перепліталися. Літературна балада у Європі зберігає традиційну форму. Так, у Франції на початку XIX ст. існує розподіл: […]...
27. Мова-посередник Мова-посередник – мова, що стала проміжною ланкою у поширенні оригінального літературного твору. Нині М.-п. вважаються розповсюджені європейські мови ( Англійська, німецька, французька), якими переважна більшість перекладів виконується вперше. Наприклад, М.-п. для Лесі Українки у перекладі гімнів “Рігведи”, написаних санскритом, – німецька; І. Франко, перекладаючи індійські легенди з “Махабгарати”, також користувався німецьким посередником; П. Куліш, намагаючись […]...
28. Видання Видання – твір друку, який має самостійне поліграфічне оформлення, встановлені вихідні дані і призначений для поширення вміщеної в ньому інформації. У випадку відсутності даних про автора чи вихідної інформації В. кваліфікується як анонімне або безвихідне. За редакцією тексту В. може бути 2-е, 3-є і т. д., а також доповнене, виправлене. Особливим чином оформлюваними є В. […]...
29. Канон Канон (грецьк. kanon – палиця, переносно: норма, правило) – усталені, нормативні засади і принципи літератури і мистецтва певних періодів, художніх напрямів, стилів та ін. Канонічність властива передусім мистецтву давніх часів. У цей період К. є органічною формою і способом існування мистецтва, – зразком досконалості і критерієм художньої цінності. Унормовані у певному виді мистецтва К. визначали […]...
30. ПЛАН – В. СИМОНЕНКО, А. МАЛИШКО, А. ДІМАРОВ, В. ГОЛОБОРОДЬКО, Л. КИСЕЛЬОВ – МИ – УКРАЇНЦІ 7 КЛАС МИ – УКРАЇНЦІ В. СИМОНЕНКО, А. МАЛИШКО, А. ДІМАРОВ, В. ГОЛОБОРОДЬКО, Л. КИСЕЛЬОВ ПЛАН Художні особливості ліричних творів 1. Поняття про лірику. (Лірика – один із трьох основних літературних родів, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій.) 2.Специфіка ліричної поезії. (Людина присутня в ній не лише як автор, тобто […]...
31. Сяйво “Сяйво” – хрестоматія художніх творів (поезія, мала проза), упорядкована М. Зеровим і випущена видавництвом “Сяйво” у Києві 1924. Призначалася для читців-декламаторів. Порівняно з аналогічним виданням 1923 у хрестоматії повніше представлено найновішу поезію. Художнє оформлення книжки належить Г. Пустовойтовій. Поетичні та прозові тексти подаються під рубриками: “Епічні уривки” (твори грецьких поетів, фрагменти з “Іліади” Гомера, творів […]...
32. Ритмічна проза Ритмічна проза – літературознавче поняття, вживане у різних значеннях. Часто трактується як перенесення на терени художньої прози віршових розмірів, фрагменти яких спостерігаються у новелі “Подвійне коло” Ю. Яновського (тонічний вірш): “І смерч розбився об купу коней і трупів… ” Такі фрагменти, що виконують стилістичну функцію, з’являються у прозових творах спорадично. Подеколи Р. п. застосовується як […]...
33. Тема Тема (грецьк. thеma – те, що лежить в основі) – коло подій, життєвих явищ, змальованих, представлених у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення. Т. художнього твору відрізняється від життєвих подій, явищ дійсності тим, що вона характеризує явище, сприйняте, побачене митцем. Т. іманентно пов’язана з конкретно-чуттєвим, образним мисленням, тяжіє […]...
34. Засвоєння лінгвістичних понять Ефективним засобом оволодіння знаннями, уміннями, навичками й способами діяльності є орієнтовна основа діяльності (ООД). Вона опирається на теорію поетапного формування розумових дій, розроблену Л. С. Виготським, П. Я. Гальпериним, Н. Ф. Тализіній Робота з ООД спрямована на розвиток навичок осмислення змісту й послідовності дій у рішенні пізнавальних завдань і поетапне відпрацьовування цих дій. Не менш […]...
35. Художній простір і час – визначення Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і часопросторові форми її існування. Простір і час у мистецтві – це універсальні визначення художнього образу. Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є художньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом із тим формує певний художній простір, у якому відбуваються […]...
36. Семіотика (семіологія) Семіотика (семіологія) (від грецьк. semion – знак) – наука про функціонування інформаційних знакових систем, за допомогою яких здійснюється спілкування в людському середовищі (природна мова, система мистецьких та наукових, у т. ч. формалізованих, засобів передачі думок та почуттів, система жестових, світлових, тактильних, звукових, речових та ін. сигналів побутового, обрядового, сакрального характеру тощо), а також спілкування тварин. […]...
37. Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...
38. Тексти величальних пісень Текстів величальних пісень, що виконувалися з приводу народження дитини, небагато, але, на думку Г. Лозко, поряд із величальними текстами співались ліричні та жартівливі, “особливо що стосуються кумів. Такими є пісні “Ой кум до куми залицявся”, “Та були в кума бджоли” та ін.”. Подібні Твори могли перейти у розряд жартівливих після того, коли поняття “кум” та […]...
39. Концептуальне мистецтво Концептуальне мистецтво – мистецтво, яке самовизначається через власний смисловий знак, тобто концепт (лат. Conceptus – думка, поняття). При цьому цінність мистецтва вбачається не в його міметичних властивостях, а в ідеї про нього, у низці коментарів про його природу. На відміну від реалізму,’ схильного до вживання синтетичних описових речень, до “зображення життя у формах життя”, К. […]...
40. 7 правил хорошого твору 1. Розберіться з темою, впевніться, що ви правильно зрозуміли, що від вас вимагається. Якщо в завданні наявне “Спростуйте чи підтвердьте думку”, наведіть аргументи “за” і “проти”. Будьте послідовні у викладі думок, дотримуйтесь композиції твори – вступ, основна частина, висновок. Використовуйте фрази типу “на мою думку”. “я вважаю”, “можна сказати” там, де висловлюєте своє суб’єктивне відношення. […]...