Літопис “Історія Русів” – політична й культурна історія України
Особливе місце серед козацьких літописів посідає анонімна “Історія Русів”, яка вагомо посилила національну свідомість у середовищі української інтелігенції тим, що дух її – вільнодумний аж до протицерковного.
Авторство “Історії Русів” тривалий час приписувалося Григорієві Конисько – му, але він не є автором літопису. Зважаючи на високе патріотичне звучання тексту і на крамольність його багатьох сторінок, автор просто не ризикував підписа тися під скомпонованим, справедливо побоюючись тюрми й російської диби. На сьогодні
Деякі з науковців вважають, що написав цей літопис Григорій Полетика, інші – його син Василі, Полетика, ще інші – Олександр Безбородько. Але хто б не написав цей дуже актуальний для свого й нашого часу твір, автор – відчайдушний сміливець, який наважився сказати правду нащадкам про Україну та її гірку долю у союзі з Росією.
Про історію написання цього твору нам відомо те, що його рукопис було знайдено 1828 року. У 1846 році його було видано в Москві, а в 1956 – у Нью – Йорку. Однак книга ця була дуже поширена в рукописному варіанті.
Нею
Герої “Історії Русів” – Б. Хмельницький, П. Полуботок – ватажки козацької доби нашої історії. Літопис сповнений почуття національної гідності, демократизму.
Ідейний центр твору – промова гетьмана Павла Полуботка, звернена до лютого ката України Петра І: “Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю.
Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу”.
У книзі знайшло також відображення єднання України з Литвою, Польщею, Росією, дається пояснення того, що це домовленості рівних сторін, які не поступаються одна одній у жодній сфері тодішнього життя.
Цей історичний літопис мав надзвичайно важливе значення. Сергій Єфремов писав: “Любов до рідного краю, автономія, демократизм, ненависть до всякого поневолення – такі мав позитивні риси цей блискучий, палко і з захватом написаний памфлет. Серед українського громадянства будив він приспану думку про волю рідного краю, він першим виразно поставив ідею державності України, зберіг автономістичний принцип і через голови недолугих зрадників та перекинчиків переніс його в пізніші часи, коли його можна було вже до нового дерева прищепити й на нових підвалинах заснувати”.
Твір цей, до речі, вдало інтерпретований сучасною українською мовою Іваном Драчем, залишається актуальним і для наших часів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)