Людина у пошуках гармонії зі світом (за повістю М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”)

Коли людина почувається щасливою? Коли має добре здоров’я? Коли має багато грошей, землі, майна? Коли кохає?

Усе так, але й цього замало. Знайти своє місце у всесвіті через опанування гармонії – чи не це головне прагнення героїв повісті “Тіні забутих предків”!

А всесвіт великий, тільки комусь досить з нього й частки, як Палагні, для якої головне – “набутися” на світі: “Я хочу набутись. Раз живемо на світі…”, а хтось, як Юра, вважає себе володарем, якому й всесвіт підкоряється. Ось чому зовнішні прояви тієї “влади”

так полонили Палагну.

Та для Івана оте “набутися” має зовсім інший смисл. Він не міг сприймати світ, як більшість: худоба, хазяйство, будні й свята серед побуту, забарвленого ворожінням – ілюзією розуміння світу. Життя мусить мати сенс.

Він навіть спробував жити, як усі, одружившись з Палатною. Та сенс його буття – любов. Вона така природна, що Іван цього й не помічав, доки жива була Марічка. Інакше й бути не могло. Вона була частиною всесвіту, стрижень якого для Івана – любов.

Це почуття дало змогу йому порозумітися з природою, відчути свою включеність у той загадковий світ, де живуть щезник,

нявки і чугайстср. Здається, Іван ще тоді, у горах зрозумів, як важливо плекати добро, ставитися до всього з любов’ю, бо інакше нічого не вийде. Якою символічною видається з цього погляду сцена народження сиру на полонині! Він народжується з праці людської, з чистих помислів – з любові.

Так само й людина не може оминути це почуття. Для Палагни і Юри любов – це прояв пристрасті, земних радощів. Для Івана й Марічки – це привід відчути велику любов і прихильність Божу, бо кохання об’єднало навіки їхні душі й дало змогу пізнати світ, досягти гармонії. Його музика зливалася з поезією її співанок і народжувала мелодію щастя.

Ця мелодія бриніла у ньому й відкривала серце добру, розумінню світу. Тому саме очима Івана бачить читач дивну й величну картину: “Ласкаво слухало небо простосердечну молитву, добродушно хмурився Бескид, а вітер, пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині, як мати дитячу голівку”. А втративши Марічку, Іван втратив частину любові до світу. Музика його звучала тепер як згадка про щастя. І хоч Іван намагається віднайти втрачений сенс життя, він не знаходить розради ні в хазяйстві, ні в звичному для всіх одвічному ритмі життя. Його душа прагне гармонії.

Може, тому він і гине, погнавшись за привидом – нявкою, яка набула вигляду Марічки.

М. Коцюбинський на диво тонко показав внутрішній світ людини, яка прагне гармонії, якій мало побутового життя, якій потрібен увесь світ, бо вона – людина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Людина у пошуках гармонії зі світом (за повістю М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”)