Михайло Коцюбинський – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII
ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ.
Михайло Коцюбинський (1864-1913)
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським
1891 року Кодюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчи-телювання він дістав посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму.
Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів. На початок роботи в комісії припадає зближення Коцюбинського з “Братством
Адміністрацією. Після перенесеної в 1896- 1897 рр. хвороби письменник нетривалий час був співробітником Житомирської газети “Волинь”, а 1898 року переселився до Чернігова, де працював у земській управі. Одночасно він брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців.
У 1900-х роках стан здоров’я Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце змушують його виїздити на лікування до Італії. Завдяки пенсії, що надало письменникові Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, він дістав можливість залишити обтяжливу роботу в земстві. Проте загострення хвороби не дозволило повністю переключитись на літературну працю.
Помер письменник 12 квітня 1913 р., похований у Чернігові.
До перших літературних спроб Коцюбинський вдавався ще в дванадцятилітньому віці, пізніше, навчаючись у семінарії, писав вірші й прозу. У 80-х – 90-х роках письменник пройшов складний шлях удосконалення літературної техніки. Певний час його проза ще лишалась у стильових межах етнографічного реалізму з його увагою до селянських тем та побутописанням, водночас у ній увиразнилась чітка тенденція до посилення психологізму.
У цей час автор написав цікаві оповідання для дітей: “Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник”, звернувся до морально-етичної та соціальної проблематики у творах “На віру”, “П’ятизлотник”, “Хо”, “Для загального добра” та ін.
Логічною у творчій еволюції Коцюбинського стала відозва до українських письменників, складена ним разом із М. Чернявським. Автори закликали до оновлення тематики творів і літературного стилю, вважаючи, що українському письменству не варто обмежуватись лише селянськими темами, орієнтуючись на смаки інтелігентного читача. Проголошені наміри Коцюбинський прагнув реалізувати у своїй художній практиці. Із початку 1900-х у його творчості посилюється імпресіоністична (від фр. impression – враження) манера письма, що передбачає специфічну техніку відтворення безпосередніх вражень, які й становлять те “повідомлення”, що несе в собі твір.
Яскравим зразком імпресіоністичного стилю є новела Коцюбинського “Intermezzo”.
У ній пошук внутрішньої рівноваги особистості героя передається через потік складних і мінливих вражень. Окремі твори прозаїка поєднують елементи реалістичного стилю з імпресіоністичним. Це стосується й повісті “Fáta morgana”, що змальовує українське село перед заворушеннями 1905-1907 рр. і під час цих подій. Перша частина твору, завершена 1903 р., стилістично виписана в реалістичній манері.
Другу частину повісті було завершено 1910 р. Не дивно, що семилітня часова дистанція та драматичні події в житті суспільства, що відбулися за цей час, зумовили еволюцію стилю в напрямку посилення імпресіоністичної складової. Узагалі враження від першої російської революції стали основою цілої низки першокласних творів письменника – “Сміх”, “Він іде”, “Невідомий”, “Persona grata”, “Коні не винні” та ін.
Останній період творчості Коцюбинського характеризується його інтересом до загадкового світу народної міфології. Ре-зультатом такої зацікавленості стала поява одного з кращих творів письменника “Тіні забутих предків”. Звернувшись до життя карпатських українців, автор зобразив поетичний світ давніх гуцульських традицій, сильних і нестримних почуттів, органічної єдності з природою.
Загалом художня практика Коцюбинського свідчить про значний поступ у розвитку української прози. Для неї характерні тенденції проблемно-тематичного оновлення, цікаві жанрові та стильові пошуки. Письменник по праву вважається однією з найбільш яскравих і оригінальних постатей в українській літературі кінця XIX – початку XX століття.
“Михайло Коцюбинський (1864-1913 рр.) почав свою літературну діяльність оповіданнями в манері старших письменників-сімдесятників; на перших його творах… великий позначається вплив Левицького… Але вже й тоді почувалося в оповіданнях Коцюбинського, що ця етнографічна манера ніби здержує його, не дає цілком виявити щось своє, власне; що не вкладалося в рамці органічно чужої йому манери. Так само не відповідала суті художньої вдачі Коцюбинського й друга фаза його шукань, коли видно було деякий вплив на ньому французької манери, найбільш Мопассана. І тільки скинувши з себе й натуралістичну одіж, як і попередню етнографічну, став Коцюбинський справжнім Коцюбинським. Од українського реалізму взяв він твердий певний грунт і прозору ясність думки; од французького натуралізму – тверезий погляд та небоязке шукання потрібної йому краси всюди, куди тільки може око художника зазирнути. Але ж од себе додав сюди своєї власної найкоштовнішої риси: оте глибоке переймання психікою героїв, вигадливість художніх образів, уміння передавати настрої й внутрішні переживання, нарешті бунт проти засмічування душі непотрібним грузом, протест проти дрібної буденщини, аристократизм духа і невпинне простування до світла, до краси, до ідеалу – це вже самому Коцюбинському належить, це його власне, непозичене добро.
Оця своя власна риса, дедалі розгортаючись і визволяючись з-під чужих впливів, запанувала нарешті цілком і дала справді сильного художника, – художника насамперед. Коцюбинський таки знайшов себе, і в останніх творах стає перед нами зовсім не тим письменником, яким починав свою літературну діяльність, – не тим, насамперед, з погляду художніх засобів, яких уживав на початку своєї літературної кар’єри і яких уживає тепер. Тоді це був реаліст, що силкувався малювати подробиці того, що бачив навкруги себе, – на останку це імпресіоніст, що найбільше пильнує загального враження, не дбаючи про деталі; тоді зовнішні пригоди його цікавили, сюжет, – наостанку – внутрішній світ, психічні переживання, часто поза всяким виразним сюжетом, заступили передній план його творчості.
Творчий синтез, таємницями якого орудовав Коцюбинський бездоганно, вивів письменника на його власну дорогу в письменстві й дав того потужного художника, що держить читача весь час невідступно під впливом своєї сили”.
(Єфремов С. О. Історія українського письменства.- К., 1995.- С 540-541.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)