ТЕАТР “КОРИФЕЇВ” – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII

ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ.

ТЕАТР “КОРИФЕЇВ”

Український театр класичної доби починається з аматорських гуртків середини XIX ст. Такими були гуртки в м. Полтава (під керівництвом учителя В. Лободи) та в м. Чернігові, організований Л. Глібовим (“Товариство, кохаюче рідну мову”).

В кінці 50-х років у Бобринці починає свою діяльність М. Кропивницький. Він походив з бідної дворянської родини, мати його була вчителькою музики, тому вдома панувала атмосфера співу, музики,

театральності.

Восени 1882 р. з ініціативи Кропивниць-кого вийшла широко відома українська професійна трупа, до складу якої увійшли Марія Заньковецька, Олександра Вірина, а також три брати Тобілевичі – Микола Садовський (театральний псевдонім – від дівочого прізвища матері), Іван Карпенко-Карий (від імені батька та прізвища улюбленого героя Шевченкової драми “Назар Стодоля”), Панас Саксаганський (від назви місцевої річки Сакса-гань) та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Багато зусиль для зміцнення трупи, організації оркестру доклав Михайло Старицький. “Зложилася трупа,- писав І. Франко про цей

театральний колектив,- якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа яка робила фурор не тільки по українських містах, а й також у Москві та Петербурзі, де публіка часто мала нагоду бачити найкращих артистів світової слави”.

Українському професійному театру довелося зіткнутися зі значними труднощами, бо продовжував діяти указ 1876 р., за яким заборонялися сценічні вистави українською мовою.

Український театр перебував у винятково тяжкій матеріальній скруті. Трупа не мала постійного приміщення, вистави інколи доводилося влаштовувати у непристосованих приміщеннях – ярмаркових балаганах, холодних залах. Не вистачало костюмів, декорацій.

Але ніщо не могло зупинити розвитку сценічного мистецтва. Організатори театру збагачували сценічний репертуар. Для театру пишуть М. Кропивницький (“Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Дві сім’ї”, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж павук” та ін.). Іван Карпенко-Карий створив 18 п’єс (“Сто тисяч”, “Мартин Боруля”, “Безталанна”, “Хазяїн”, “Сава Чалий”), М. Старицький (“Не судилося”, “Богдан Хмельницький”, “Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці”).

У 1883 р. київський генерал-губернатор заборонив вистави українських театральних труп на Київщині, Полтавщині, Волині і Поділлі. Цей вердикт діяв 10 років.

Про заслуги діячів українського театру Костянтин Станіславський сказав: “Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський – блискуча плеяда майстрів української сцени,- ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ТЕАТР “КОРИФЕЇВ” – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII