Настасья Пилипівна – “горда красуня” і “ображене серце”
Настасія Пилипівна – одна з головних героїнь роману Ф. М. Достоєвського “Ідіот”. В її образі переплітаються дві лінії, з яких одна зводиться до формули “горда красуня”, а інша – до формули “ображена серце”. У семирічному віці героїня осиротіла і виховувалася в селі багатого поміщика Тонкого, який, коли їй минуло 16 років, зробив її своєю коханкою.
Переїхавши до Петербурга, несмілива і задумлива дівчинка перетворюється в сліпучу красуню, в “незвичайне і несподіване істота”, одержиме гордістю, мстивістю і презирливою
Так перед читачами постає образ гордої і свавільної дівчини, яка все, що ні робить, робить лише “зі злості”. “Ви горді, Настасія Пилипівна”, – каже князь Мишкін, – “але, може бути, ви вже до того нещасні, що й справді винуватою себе вважаєте… Я нещодавно ваш портрет побачив і точно знайоме обличчя дізнався”.
Автор майстерно підготував зустріч цих двох “образів чистої краси”. Спочатку князь чує про Настасія Пилипівна, потім три рази розглядає її портрет. “Так це Настасія Пилипівна? – Промовив він, уважно і цікаво глянувши на портрет. –
На портреті була зображена дійсно “незвичайної краси жінка”. При першому погляді князь бачить тільки красу, а при другому помічає її борошно і печаль. “Дивне обличчя”, – говорить він, – “обличчя веселе, а вона ж жахливо страждала, а? Про це очі говорять, ось ці дві кісточки, дві крапки під очима, на початку щік. Це горде особа, жахливо горде… “
“Горду красуню” постійно намагаються продати. Один мріє купити її кохання за сто тисяч, іншому пропонують за неї 75. Але князь Мишкін кидається її рятувати – він пропонує їй свою руку. Як зацькований звір, Настасія Пилипівна починає кидатися між шанувальниками.
Вона жадає порятунку. Але їй чи, наложниці Тоцького, мріяти про щастя з князем? Їй чи, “Рогожинський”, бути княгинею? Вона насолоджується ганьбою і спалює себе гордістю.
З церкви, у вінчальній сукні, тікає від Мишкіна і покірно підставляє себе під ніж Рогожина. Достоєвський створив зі своєї героїні “образ чистої краси”, полонений “князем світу цього” і в глибині душі режиму спасителя. Однак героїня так і не дочекалася його. Злий дух розпалює в вигнанкою гордість і свідомість винності, тим самим штовхаючи її на загибель. Мишкін ж намагається врятувати її, але не знає як.
Він думає, що словами на кшталт “ви не винні” розіб’є кайдани обплутав її зла. Але Настя Пилипівна усвідомлює своє падіння і жадає спокутування гріха, а князь постійно їй, занепалої, говорить про її ж безгрішності. І на зло йому красуня виїжджає з Рогожиним. А тепер я гуляти хочу, я ж вулична.
Доля Настасії Пилипівни надзвичайно трагічна. Вона “зневажений”, принижено, збуджує в більшості оточуючих нечисті і злі почуття: пихатість у Гані, хтивість у Топком і Єпанчина, чуттєву пристрасть у Рогожина. Любов князя не рятує, а тільки губить її.
Полюбивши його, Настасія Пилипівна страчує себе, “вуличну”, і свідомо іде на смерть. Мишкін знає, що вона гине через. нього, але намагається переконати себе, що це не так, що, “може, Бог і влаштує їх разом”. Він шкодує її, як “нещасну перешкодити”, але любить іншу – Аглаї. Проте, коли суперниця ображає Настасію Пилипівну, князь не може винести її “відчайдушного божевільного особи” і з благанням говорить Аглаї: “Хіба це можливо!
Адже вона… така нещасна! “.
Тепер Настасія Пилипівна не може більше помилятися. Жалість князя – не любов і любов’ю ніколи не була. Ось чому Рогожин у фінальній сцені призводить Мишкіна до її смертному ложі. Удвох не сплять вони над тілом убитої, вони – спільники: вони обидва вбили її своєю “любов’ю”.
Все своє життя ця “незвичайної краси жінка” була нещасна і самотня, з малих років вона знала, що таке страждання, гіркоту і біль. Так, ніби й не бажаючи того, що оточувала її суспільство занапастили на цій землі одну з “гордих красунь” з “ображеним серцем”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)