Нечуй-Левицький Іван Семенович Апокаліпсична картина в Києві
Саме на покрову ввечері в дев’ятій годині сиджу я край вікна й п’ю чай. Коли чую, по Владимирській вулиці загуркотіли вози пожежної команди. Гуркіт був такий здоровий, що аж поміст двигтів під ногами.
В темному вікні блискали й миготіли мідні лиснючі каски на головах пожежних, котрі стояли рядками зверху на платформах, де лисніли сикавки й усякова снасть для гасіння пожежі. Платформи з барилами й людьми катали, мов навіжені, швидше, ніж це буває звичайно. Очевидячки, трапилась пожежа здорова й раптом, несподівано.
Неначе уся вулиця
Вбігає в мою горницю сусід-пожилець і каже, що на Подолі в гавані зайнялись сажні деревні в довгих складах, а може, й склади дощок.
– От вийдіть та подивіться, бо з Андріївської гори, де стирчить Андріївський собор, видно пожежу, як на долоні.
Я хапком натяг на себе пальто й вибіг на вулицю саме проти Десятинної церкви, де було в той час моє житло. Я поспішаю по вулиці, що спускається до Андріївського собору. І через кільки хвилин я вийшов до місця, де починається Андріївський спуск, та з дива й спинився. Передо мною з’явилась така препишна картина,
Я підвів очі вгору. Уся половина неба на північ над Подолом була червоняста, неначе розпечена червона мідь. Небо було тоді вкрите густими хмарами. Червоний, неначе кров’яний одлиск йшов по хмарах, і густий покрівець з хмар неначе світипся наскрізь, неначе зайнялося півнеба й падало без полум’я.
А на цьому червоному, ніби мідному, поспеченому в огні полотнищі, саме посеред його, була ніби намальована Андріївська церква з п’ятьма банями, стуленими з тонких колонок. Здалеки, спершу, мені здавалась церква темна, аж чорна, ніби на жевріючому полі картини був намальований чорний силует собору, що ніби висів високо в небі. Але я наблизивсь трохи до собору й почав придивляться, милуючись цією картиною, що рідко на віку доводиться бачити.
От Трехсвятительської та Владимирської вулиць з електричних ліхтарів та з вікон домів сипався маленький тихий електричний світ і обсипав усю церкву, ніби світ од місяця, що зайшов за хмари. Собор було видко увесь в якомусь чудному, фантастичному світі, було знать навіть тонкі, сливе стулені докупи доладні колонки на банях, на вуглах самого будування корпусу собору; було примітне навіть капітелі на колонках і вікна. Собор неначе злипався докупи з високими чавунними сходами й поренчатами по їх, що піднімались вгору до плацу – цвинтаря; зливався докупи, мов одно суцільне будування, з домом на два стажі, над котрим, замість стелі, був цвинтар собору.
Усе це забудування здавалося суцільним, і через те самий собор здавався вищим удвоє, високим, величним і надзвичайно легким на червонястому полі картини, котрим була сливе половина палаючого обрію.
А мідно-черноне небо раз у раз миготіло, неначе кліпало велетенське кров’яне око, як тільки займались і спалахували високо вгору сажні деревні й сухі смолкі склади соснових дощок. Небо ніби ворушилось, мов живе, миготіло й кліпало. А собор високо-високо бовванів в тому, кров’яночервоному просторі в височині, ніби десь на високих вершинах Альп.
Картина була страшна. Колорит її й величність нагадали мені величні й страшні картини Апокаліпсиса. І справді, я неначе бачив уявки одну з апокаліпсичних страшних картин: така вона була фантастична! Мені уявлялись скелисті береги острова Патмоси, бо одлиски тихо сипались по височезних домах на Андріївському спуску нижче од собору.
Я неначе бачив скелі і небо огняне, і землю чорну, й червоні зірки й хмари, і високий храм, що ніби був намальований чорним силуетом й висів серед огняного червоного неба.
І я все стояв і дивився й чудувався на цю пречудову картину і не міг одвести од неї очей. Я й забув, що вихопився з дому подивиться на страшну пожежу, бо вона вислизла зовсім з моєї пам’яті.
Але з Старого города з двох вулиць насунулась сила людей. Декотрі катали наниз по спуску на звощиках що було сили. Натовп людей сливе збив мене з місця і штовхав з усіх боків. Цікаві люде бігли бігцем униз на скверик на терасі, що був зараз нижче собору, звідкіль було добре видко пожежу на Подолі.
Я тільки тоді згадав за пожежу, як стовпище неначе покотилось по тротуарі й по вулиці й недоброхіть посунуло й мене й понесло, неначе бистра течія води з гори в велику заливу, коли часом наглий тучний дощ ллє ливцем, мов з відра.
Зараз-таки нижче од собору я побачив через терасу саму пожежу. Між двома високими домами на визвозі, чи спуску, далеко на Подолі палало ніби широке багаття в гавані над самісінькою водою. Полум’я було силенне! Сухі соснові склади дощок, колодок, сажні деревні палали довгою огняною смугою.
Низ жеврів червоним жаром, неначе в велетенській печі або в рибальській кабиці над морем. А звідтіль все спахали ніби огняні язики, кучеряві червоні й оранжеві фантастичні квітки, плигали вгору, спадали вниз, неначе горіло на далекій півночі смужкою од самого низу обрію північне сяєво й виганяло й шпурляло од себе вгору ніби червоні й жовті хвилі. Дим шугав угору все вище та вище, ніби до самих хмар.
Надворі був великий сухий та холодний осінній вітрюга. Вітер дмухав на багаття й розносив червоні іскри на воду. Іскри сипались на всі боки, ніби з мішків. Вітер крутив їх на всі боки й висипав у воду.
На невеличкій терасі стовплась людей сила, неначе в церкві на Великдень. Люде повилазили на павільйон й обсіли й обстали покрівлю. Хлопчики й діти повилазили на парапет й обсіли й обстали його од краю до краю.
За парапетом уся гора була ніби обсипана людськими головами, бо люде лізли з Подолу вгору, неначе сарана.
Я насилу просунувся уперед, оглянувся назад. Над моєю головою ніби висів на небі Андріївський собор, ввесь червоний, ніби облитий калиновим соком або кров’ю. Чотири високі та тоненькі [бані] з колонками з чотирьох боків ясно виступали нарізно од середньої бані, неначе обтикані й обсипані калиною.
А рядком через вулицю червоніли п’ять круглих бань Десятинної церкви, червоні, як жар, неначе залізні й розпечені на жарі, ніби аж пашіли вогнем, як і сама пожежа в гавані. Нижче по спуску високі на п’ять етажів здорові доми різко й ясно виступали з темряви один нижче другого з своїми то круглими, то шпичастими невеличкими баштами. Всі вони стояли червоні, неначе скелі з червоними визубнями й зазубнями.
Усі гори за домами, далі за ярком, уся гора Кисілівка над Подолом з церквою й кладовищем зверху – все це або червоніло, або чорніло, як запечена темно-червона кров. Щось було пекельне й фантастичне перед моїми очима і загалом – страшне. Здавалось, ніби сім апокаліпсичних янголів одразу вилили на Київ усі сім фіялів людського горя та пожежі та крові. Незабаром вітер дмухнув з півночі, ніби буря, й посипав, мов з мішка, іскри на межуючий з гаванню квартал, де скупчилась сама за себе біднота в убогих дерев’яних старезних домках та дворах, де стояли на квартирах звощики та знаходили собі притулок усякі захожі на заробітки в гавані селяни. Сіно в возовнях сухе, як перець, спахнуло в одну мить заразом.
Вогонь обхопив цілий квартал. В дворах були загони худоби, зігнаної на продаж на заріз. Крики й гвалтування піднялись, певно, до самого червоного неба.
В Дніпро одкидалось червоне, ніби криваве небо, червоніли ніби хмари, котрі впали й розстелені по землі серед чорної ночі. Мені несамохітьпригадалась Лиса гора над Дніпром нижче од Київа, повна вішальників, де кожний стунь землі зверху під шибеницями, певно, напоєний людською кров’ю й почервонів од людської крові, як почервоніли од страшної пожежі гори й Дніпро.
А вітер з-за Дніпра дмухав, мов навіжений, сухий та холодний, й роздмухував ту страшну пожежу все більше та дужче. Я кинув оком униз з гори на Поділ, що розстелявся глибоко нанизу, неначе в безодні. Усей Поділ був чорний та темний, неначе вкритий чорним оксамитом до самісінької пожежі. І в тій чорній темряві ніби висіли на повітрі різні електричні ліхтарі та червоніли осяяні світлом вікна в високих домах. Яке чудове чорне широке полотнище, усе неначе поцяцьковане, посипане й заткане ясними блискучими здоровими зірками, в вередливих чудернацьких, сливе фантастичних взорцях.
Ні домів, ні церков, ні монастирів та вулиць – нічого не видко в темряві, неначе їх там і нема. Тихо-тихо! Тільки в тій чорній безодні ніби плавають в чорному повітрі скрізь по рівнині розсіяні й повішані ясні, білі, різкі, сливе соняшні огні та червонясті плями до самісінької смуги огню, жару й диму пожежі.
1910 року. 1 октября.
Related posts:
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Цап та Баран Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стебла сіна, що порозтрушувалось з возів. На жидівському ганку лежить цап та гріється на сонці. Цап углядів барана і давай глузувати та сміятись з нього. – Гей ти, опудало-мужичище! Вдягся в кожушище та насилу повертаєшся, як той медвідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в куценькому […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Ніч на Дніпрі В петрівку 1877 року я приїхав на Україну й заїхав у Київ. Наш київський кружок зібрався в одного в найвидатніших наших вчених, добродія Ж., щоб його привітать, бо він тільки що магіструвався в університеті з великим поспіхом. Яка весела розмова була тоді в нас! Скільки мрій, скільки гадок та гарячих бажаннів щастя й долі для […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Навіжена І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 5 – 91. I Молодий чиновник кишиневської контрольної палати Дем’ян Антонович Ломицький, по своєму звичаю, роздягся по обіді і ліг одпочивати. Тонкий та сухорлявий, закутаний по шию в смугнасте, волохате укривало, він був схожий на довгу смугнасту і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старі гультяї І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 421 – 460. I Які пишні левади та огороди в селі Трушках, в Васильківщині, з початку літа! І по долині над довгим ставом, і по обидва береги річки Раставиці, скрізь розляглись левади та огороди, неначе зелене море. Раставиця […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гастролі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 130 – 187. Присвячується М. В. Лисенкові I Артист київської оперної спілки Флегонт Петрович Літошевський, після важкої зимньої праці в опері, одпочивав на волі в своїй власній оселі, в одному здоровому містечку над Россю в Київщині. Вже минуло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Два брати В одному селі жив собі убогий чоловік Петро Клепало з жінкою Марусею. Вони мали двох синів парубків. Старший звався Юрко, а менший Улас. Обидва брати були схожі лицем, чорними високими бровами та чорними кучерями. Обидва були гарні, високі, рівні станом, та не схожі вони були душею. Юрко був розумний, хитрий та підлесливий. Улас любив мовчати […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Без пуття І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. cт.294-350. I Павлусь Малинка був гарний з лиця, мов чорнявий та кучерявий бог Аполлон. Настуся Самусівна була пишна на вроду, мов Афродіта, котра тільки що вихопилась з морської піни на хвилях, але ще не помолилася богу, не вмилась і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хрестини І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. Ст. 199 – 210. Терешко Пізнюр був чоловік заможний. Його знали по всій околиці, бо він був передніше п’ять год волосним старшиною. За ті п’ять год він надбав усякого надбання: поставив собі нову чималу хату, ще й прикупив кільки […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Неоднаковими стежками І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 264 – 482. I Одного дня в третій годині вже перед обідом, Таїса Андріївна Сватківська, нудячись без роботи, стала перед образами в своїй спочивальні й почала молитись богу. Вона прочитала молитви й перечитувала з нудьги вже п’ятий акафист, […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гетьман Iван Виговський I В Переяславi, пiсля ради 8 генваря 1654 року, гетьман Богдан Хмельницький з козацьким вiйськом прийняв присягу на пiдданство московському царевi Олексiєвi Михайловичу перед московськими посланцями. Пiсля того московськi посланцi мали через тиждень виїхати до Києва, щоб прийняти присягу од духовенства, київських козакiв та городян. Богдан Хмельницький послав свого генерального писаря Iвана Остаповича Виговського поперед […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Київські прохачі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 359 – 447. I Був чудовий петрівчаний вечір. Надворі вже сутеніло. На Подолі затих стукіт та гуркіт. Курява на вулицях вляглась. На цвинтарі коло Пречистянської церкви під самою Андріївською горою було тихо, тихо, неначе в порожній хаті. Прочани […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Скривджені й нескривджені І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 101 – 139. I Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком. Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі. На небі подекуди плавали […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Князь Єремія Вишневецький І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст.5-259. I В першій половині XVII віку князь Михайло Вишневецький був один з найбагатіших магнатів на всю Україну й Польщу. Він мав великі маєтності на Волині, на Подолі, в Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старосвітські батюшки та матушки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том четвертий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 38 – 322. Широко розкинулось село Вільшаниця, недалеко од Росі, по зелених горбах та долинах. Серед села в долині лиснів довгий ставок. Коло самої греблі проти млина на пригорку стояла стара дубова церква з п’ятьма банями, а коло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві московки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том перший. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 51 – 101. I Раз якось був тихий літній вечір. Сонце стояло вже на вечірньому прузі. Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву. По дорозі йшов молодий москаль додому по білету. […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Біда бабі Палажці Солов’їсі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 228 – 254. Ще до великої заливи 1886 року баба Палажка овдовіла. Другий Палажчин чоловік, Терешко Соловейко, ще за свого живоття одрізнив і видворив свого старшого сина, Палажчиного пасинка: поставив для його опрічну хату па леваді і виділив […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дрегочин та Остріг Дрегочин! Померший город! Давнє єзуїтське гніздо! Варто подивитись! – говорили мені не раз. В місяці іюлі зібралась компанія, найняли ми жидівську балагулу в польському городі Седльці, сіли й поїхали. Дрегочии всього за 30 верстов од Седльця, стоїть над Західним Бугом в Гроднянській губернії. Дорога недалека, а час був чудовий, іюльський. Була чудова, ясна погода. Опівдні […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українські гумористи та штукарі I На Україні звуть штукарями й гумористів оповідачів, що провадять свою розмову вперемішку з жартами, усякими приказками та прислів’ями, і таких людей, що виявляють свої жарти в дії: в жартовливій міміці, в жвавих мигах руками й головою, в смішному передражнюванні своїх знайомих, в імпровізуванні цілих невеличких комічних сцен власної вигадки, в котрих вони удають людей, […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хмари І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том другий. Київ: Наукова думка, 1965. I Одного літнього гарячого дня, в місяці липці 184. року, з города Тули вийшла купка хлопців, убраних по-дорожньому. На молодих паничах були сіртуки з темної парусини з чорними роговими гудзиками, суконні широкі й круглі картузи. Кожний мав за плечима торбу з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович На кожум’яках ДІЙОВІ ОСОБИ С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський міщанин, має крамницю на Подолі. Є в д о к і я К о р н і ї в н а, його жінка. Є в ф р о с и н а, їх дочка. Г о р […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Невинна Оце я, матушко, прийшла по ділу до батюшки. Хотіла й висповідаться, і розказать все дочиста, як воно було. Нехай батюшка за мене оступляться. Сміються з мене люде та й сміються. Вже мені затого очі висміють. Продражнили мене злодійкою; злодійка та й злодійка! Не то що, матушко, люде, а вже навіть малі діти, як часом іду […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві милі Старий Мотуз – чоловік заможний і гоноровитий. Він виплатив дідові Грицаєві триста карбованців за його половину поля й обладував тим полем ще за житності Грицая. Те поле мало перейти до Мотуза після смерті Грицая й Грицайки. Кажуть, що Грицай напозичався у Мотуза трохи не на тисячу карбованців, бо нічого не робив, тільки цілий рік з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Біда бабі Парасці Гришисі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 211 – 227. Як було бабі Парасці п’ятедесят шість рік, помер її чоловік Омелько Гришенко, і помер не вдома, а в Василькові. Гришенкова оселя була коло самого вигону, край села, а за широким вигоном був панський лісок, що […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович На гастролях в Микитянах І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 5 – 130. I Одного дня вранці, після Петра, отець Зіновій Літошевський, священик у селі Микитянах, достав з волосної управи лист з пошти. Отець Зіновій впізнав на конверті руку свого брата, оперного артиста Флегонта Петровича Літошевського, і швиденькою […]...
- Кайдашева сім’я – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) “Кайдашева сім’я” “Кайдашева сім’я” – реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1879 р. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим самостійним життям. Соціально-побутові повісті І. Нечуя-Левицького становлять певний етап в українській прозі і за змістом, і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Сокільська гора І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 419 – 420. Як їдеся з Кутів до Тюдева, єсть кілька гір; межи тими є одна, котра називаєся “Овидова гора” Далі в Тюдеві єсть також кілька гір, а за Тюдевом, як їдеся дорогою понад Черемош в гори, перша […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом Текст відтворено із видання Видавничої Спілки Українських учителів, друкарня Михайла Білоуса в Коломиї, 1910 рік. 1. Польські Посли у Хмельницького. Рік тисяча шістьсот сорок девятий був дуже славний для Хмельницького і для цїлої України. Козацьке війско, розбивши поляків на Жовтих водах, під Корсунем та під Пилявою в Подольщинї з честю й славою верталось до дому. […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Бруховецький та Тетеря Іван (Нечуй) Левицький. Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря. Львів: Передрук із Руслана, 1899. 51 ст. Після гетьмана Юрия Хмельницького на Українї стали два гетьмани. На східній Українї, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Українї, в Корсунї, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українство на літературних позвах з Московщиною Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000) I Література, по своїй вдачі, є річ місцева; Наука – космополітична. Джон Уільям Дрепер У “Вестнику Европы” в книжці за місяць вересень 1890 р. шановний д[обродій] Пипін, відомий великоруський вчений, напечатав свою статтю “Особая русская литература”. Ся стаття написана ним з причин видання шановної праці професора русько-української літератури в Львівському […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838-1918) Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім – Нечуй) народився 25 листопада 1838 р. у Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, у якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Органи російських партій Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000) Всі великоруські журнали і газети цього часу можна розділити тільки на дві категорії: на європейську, або ліберальну, і на московську, або консервативну. Ще недавно в Росії ліберальніші журнали звалися “западническими”, а люди того прямування – “западниками”. Московська невеличка частина журналів звичайне зветься в Росії “слав’янофільською”. Ми в “Правді” ще попереду […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) народився 25 листопада 1838 р. у містечку Стеблів, тепер Черкаської області в родині сільського священика. Змалку знав багато народних легенд, пісень, захоплено читав. Початкову школу закінчив вдома, а потім вчився у духовному училищі при Богуславському монастирі. Роки навчання в училищі описав письменник у своїх спогадах. Був це важкий час: […]...
- Біографія – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Біографія Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в […]...
- Історичні романи – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Історичні романи “Князь Єремія Вишневецький” і “Гетьман Іван Виговський” Чималий інтерес становить історична проза Нечуя-Левицького. Письменник вважав, що саме художні твори на теми з історичного минулого здатні викликати живий, непідробний інтерес ширших верств до свого минулого. Природа історичного роману зумовлена наявністю відповідних джерел. Основою історичних творів І. Нечуя-Левицького є козацькі […]...
- Творчість – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Творчість Тематика творчості Нечуя-Левицького дуже різнобарвна. Він є автором антикріпосницької повісті “Микола Джеря” (1878 p.), повістей: “Бурлачка” (1880 р.) – про життя заробітчан, “Хмари” (1874 p.), “Над Чорним морем” (1893 р.) – про діяльність української буржуазної інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори “Кайдашева сім’я” (1879 p.), “Старосвітські батюшки та матушки” (1881 […]...
- Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918) Іван Семенович Левицкий народився в містечку Стеблеве (зараз Корсунь-Шевченківський район на Черкащині) у сім’ї священика 25 листопада 1838 року. Перші знання одержав від батька, що вчив грамоті селянських дітей. В 1845 році майбутній письменник почав навчання в дядька Е. Трезвинского, учителі Богуславского духовного училища, а 1847 року надійшов у Богуславское духовне училище. По закінченні його […]...
- ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ – Іван Семенович Левицький Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім – Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок […]...
- Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького Своєрідність стилю Нечуя-Левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів: Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами […]...
- ІBAH СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918) Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І, Нечуй-Левицький увів в Українську літературу нові теми й мотиви, […]...
- Мої роздуми над повістю “Кайдашева сім’я” ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Іван Нечуй-Левицький – один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як “Микола Джеря” і “Кайдашева сім’я”. Ці твори стали неначе чистими перлинами на Грунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю. Уже з перших сторінок повісті “Кайдашева сім’я” читач потрапляє в село […]...