Нечуй-Левицький Іван Семенович На гастролях в Микитянах
І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори.
Київ: Наукова думка, 1967. ст. 5 – 130. I
Одного дня вранці, після Петра, отець Зіновій Літошевський, священик у селі Микитянах, достав з волосної управи лист з пошти. Отець Зіновій впізнав на конверті руку свого брата, оперного артиста Флегонта Петровича Літошевського, і швиденькою ходою попрямував до свого кабінету. Його зацікавило, що то пише до його брат з Києва, де він тієї зими співав в опері.
Прочитавши листа, отець Зіновій гукнув на свою жінку, Ольгу
Ольга Павлівна швиденько прибігла в кабінет, цікава знати, од кого то прийшов лист. Вона була височенька на зріст, поважна й гарна з лиця, чорнява й кароока.
– Оце до нас пише брат, Флегонт Петрович, кланяється тобі і він, і його петербурзька жінка, Софія Леонівна. Брат просе нас, чи не згодились би ми прийнять їх на літні вакації. Він обіцяє навіть давати плату і за себе, і за свою сім’ю, і за свою няньку, – сказав отець Зіновій і при тих словах підвівся з стільця й став серед кабінету, випроставшись на ввесь свій зріст.
Високий та
– А де ж ми їх примостимо? В нас же троє дітей, а братова – петербурзька столична панія. Ще ж вона, певно, привезе й няньку, бо в неї є синок.
У нас покоїв чимало, але для двох сім’їв у нас буде тісно. Їм усім буде в нас недогода, а мені це буде неприємно, і нас потім ше й судитимуть перед людьми, – сказала Ольга Павлівна з сутінком заклопотання в голосі.
– Одже ж ти й неправду кажеш! Брат пише, що в його жінка лібералка й демократка, що вона нічого і нікого не буде нехтувать і ладна жити хоч би і в мужицькій оселі й навіть в мужицькій хаті; пише, щоб ми не дуже турбувались їх приїздом.
– Воно то на словах так, але на ділі, певно, вийде інакше. Знаєш що? Пошли до їх таку одписку, нехай вони оселяються в нашій школі. Ми чистенько й гарненько очепуримо для їх школу, повимиваємо підлогу, побілимо кімнати, почепляємо на вікнах завіси, даватимемо їм дурно бутвину з городу на закришку й картоплю; дамо горшки й миски, і шапличок, і відра; даватимемо опал, печений хліб і паляниці до чаю, бо цього добра настачимо на всю їх сім’ю.
А Софія Леонівна нехай везе з Києва свою куховарку та й готує усяку страву собі на поживок у себе в школі. Мене, сказать по правді, гірше од усього турбує обід та вечеря для їх, та ще й для слуги, і для дитини. А плати я не візьму нізащо в світі: якось ніяково.
– Одже ж ти добре радиш. Не дурно ж ти розумного батька розумна дочка. Таку й дам їм одповідь і зараз одвезу листа в містечко на вокзал на пошту.
– Софія Леонівна не бозна-яка аристократка. Вона дочка якогось дрібненького петербурзького урядовця. Через невеликі батькові засоби вона не спромоглася навіть скінчить гімназії, бо з прогімназії перейшла на фершальські курси.
Яка ж вона панія? Не зазнала вона розкоші та панування і в батька, то й не повинна б нехтувать такого житла, як наша школа. Там і стеля високо, і вікна чималі, навіть більші, ніж у нашому домі.
А втім. хто його зна, що вона за людина, – говорила далі Ольга Павлівна.
– От як приїде, то й побачимо, що то за цяця. Брат її хвалить, але молодий чоловік завжди хвале свою жінку, бо так вже поводиться у людей; а як поживе доволі, то вже не хвале, а часом то й лає, – сказав отець Зіновій.
– Так, як оце ти мене, – не втерпіла й перебила його жінка.
– Або ти мене, – додав далі отець Зіновій. – Загадай лишень зараз наймитові лаштувать повозку та запрягати коні, а я тим часом начеркаю листа до брата та й покатаю в містечко й на вокзал.
– Оце вже ти й радий, що трапивсь випадок пошвендять по місті. Сьогодні там торжок. Стрінешся з сусідніми батюшками або панками, то, бога ради, не заходь з ними в заїзд та не заводь бенкетів та чаїв.
Не гайся лиш там довго, – сказала жінка.
– Не бійся! Сьогодні ж не ярмарок, та ще й роковий. Будлі-якого знайомого сусіда тамечки, надісь, і не зостріну.
Отець Зіновій і справді любив з нудьги часом швендять без усякого діла по ярмарку, так. аби себе трохи розважить. Він любив побалакать в товаристві. Стрічаючись в містечку з батюшками сусідами та з знайомими панками, він затягав їх у номер в заїзді, посилав за пивом, загадував наставлять самовар, купував закуски. І нудьгуюча по селах компанія засиджувалась за пивом, закускою та за чаєм часом і до вечора, а часом і до глупої ночі.
Ользі Павлівні ці чоловікові походінки дуже не припадали до вподоби, бо отець Зіновій звичайно вертавсь додому з спорожнілими кишенями й з засніченими червоними очима.
Отець Зіновій швиденько начеркав лист до брата, скочив на повозку й покатав з двора.
“От і добре, що брат житиме в школі. Буде принаймні куди ходити в гості, буде з ким з нудьги і побалакать, і вряди-годи по чарці випити, й поспівать, – думав він, катаючи битим шляхом до здорового містечка, а жінка чогось вже заклопоталась, але. жінки усі клопотливі. Певно, такі вже вони на вдачу усі дочиста”.
Ольга Павлівна зосталася в кабінеті сама, сіла на стільці, сперлась ліктем на стіл і задумалась. Вона зирнула по чималому кабінеті й розмірковувала, де б було догідніше поставить двоє ліжок для гостей, коли в школі не буде зачасу поприбирано; де б примостить і їх дитинча та куховарку і яка там приїде куховарка: чи з міських жильців, чи з селянок, чи проста, чи, може, якась спаніла міська міщанка, така, що й її доведеться класти спать десь не в пекарні, а в покоях; і яка то сама Софія Леонівна? Чи гарна й моторна, чи, може, непомирлива й непоміркована людина з петербурзькими панськими вередами та примхами?
Але цікавість перемогла усякі клопоти в думках Ольги Павлівни. Їй заманулось побачить ту столичну панію так здорово, що вона забула й за усякий клопіт та крутанину і була ладна хоч би й зараз вітать гостю в своєму домі й пеклюваться її дитиною, навіть наймичкою.
Отець Зіновій недовго засидівсь у містечку. Набравши хапки усяких закупок, він вернувсь додому ще завидна й пообідав перестояним борщем та перепрілою, сливе холодною кашею.
Через два дні отець Зіновій достав лист од брата. Брат дякував йому й писав, що жінка згоджується оселитись на вакації в школі й привезе свою куховарку. Але коли вони прибудуть, він не може напевно призначить дня, бо ще має скінчить деякі грошові справи з своїм антрепренером.
– От і добре, що брат приїде несподівано: не треба за ним висилати коні на вокзал, – сказав отець Зіновій, – згодять собі візника та й приїдуть.
– Але тим часом треба заздалегідь заходжуваться коло школи, треба ж вимазати і всередині, оббілувать і около, повставлять шибки, що їх повибивали чи хлопці, чи собаки, чи худоба рогами; треба ж чистенько повимивати та вишарувать піском підлогу в покоях. Ти пошли до волосного, нехай він зараз-таки виряде на роботу кільки мазальниць та покличе скляра, щоб засклив вікна. А то знаєш, яка в волосного справа? А вони, може, прикотять от-от незабаром.
Де ми їх тут примостимо? В покоях буде гармидер, шум, галас. Стовпиться й стикнеться дві сім’ї, та ще й з наймичками, – клопоталась Ольга Павлівна.
– Одже ж ти й правду кажеш. Зараз пошлю до волосного, нехай висилає мазальниць та ушивальників. Все одно – школу треба ж очепурить та опорядити чи тепер, чи через місяць, – обізвавсь отець Зіновій, – але добре, що я оце згадав. Чи ти пак знаєш, що піч у пекарні курить вже давненько?
Десь, мабуть, у виводі або в лежаку повивалювалась цегла. Треба, щоб вже заразом волосний прислав мурівщика, щоб полагодив піч та общикатурив обколупані стіни принаймні всередині. А то нам сором буде: школа стоїть облуплена, обколупана, мов та коза-дереза, обдерта вовками.
Ми повинні ж дбать за школу. Брат підійме мене на смішки. От зараз-таки напишу за все волосному.
Отець Зіновій одіслав листа до волосного. Через кільки день чоловік привіз до школи хуру рудої глини та якогось глею й клунок білої глини. Замість мурівщика з’явились з глиняниками та віхтями три молодиці й заходилися шпарувать облупані стіни та поколупані призьби.
– Погана справа коло дядькового воза! Погана, бачу, справа в волосного. Коли він так пеклюється за школу, то з лагодінням буде таки добра загайна, – сказав отець Зіновій до жінки.
Молодиці повештались коло школи день та й пішли додому. Другого дня й живого духа не з’явилось коло школи; третього дня так само ніхто не прийшов. Час минав.
Школа стояла пошпарована, ряба й скидалася на рябу телицю або коняку.
А тим часом в неділю надвечір несподівано прикатав з вокзалу Флегонт Петрович з жінкою, з дитиною й своєю київською куховаркою.
Related posts:
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українські гумористи та штукарі I На Україні звуть штукарями й гумористів оповідачів, що провадять свою розмову вперемішку з жартами, усякими приказками та прислів’ями, і таких людей, що виявляють свої жарти в дії: в жартовливій міміці, в жвавих мигах руками й головою, в смішному передражнюванні своїх знайомих, в імпровізуванні цілих невеличких комічних сцен власної вигадки, в котрих вони удають людей, […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хрестини І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. Ст. 199 – 210. Терешко Пізнюр був чоловік заможний. Його знали по всій околиці, бо він був передніше п’ять год волосним старшиною. За ті п’ять год він надбав усякого надбання: поставив собі нову чималу хату, ще й прикупив кільки […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Київські прохачі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 359 – 447. I Був чудовий петрівчаний вечір. Надворі вже сутеніло. На Подолі затих стукіт та гуркіт. Курява на вулицях вляглась. На цвинтарі коло Пречистянської церкви під самою Андріївською горою було тихо, тихо, неначе в порожній хаті. Прочани […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Два брати В одному селі жив собі убогий чоловік Петро Клепало з жінкою Марусею. Вони мали двох синів парубків. Старший звався Юрко, а менший Улас. Обидва брати були схожі лицем, чорними високими бровами та чорними кучерями. Обидва були гарні, високі, рівні станом, та не схожі вони були душею. Юрко був розумний, хитрий та підлесливий. Улас любив мовчати […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гастролі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 130 – 187. Присвячується М. В. Лисенкові I Артист київської оперної спілки Флегонт Петрович Літошевський, після важкої зимньої праці в опері, одпочивав на волі в своїй власній оселі, в одному здоровому містечку над Россю в Київщині. Вже минуло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Невинна Оце я, матушко, прийшла по ділу до батюшки. Хотіла й висповідаться, і розказать все дочиста, як воно було. Нехай батюшка за мене оступляться. Сміються з мене люде та й сміються. Вже мені затого очі висміють. Продражнили мене злодійкою; злодійка та й злодійка! Не то що, матушко, люде, а вже навіть малі діти, як часом іду […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Князь Єремія Вишневецький І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст.5-259. I В першій половині XVII віку князь Михайло Вишневецький був один з найбагатіших магнатів на всю Україну й Польщу. Він мав великі маєтності на Волині, на Подолі, в Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович На кожум’яках ДІЙОВІ ОСОБИ С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський міщанин, має крамницю на Подолі. Є в д о к і я К о р н і ї в н а, його жінка. Є в ф р о с и н а, їх дочка. Г о р […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Без пуття І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. cт.294-350. I Павлусь Малинка був гарний з лиця, мов чорнявий та кучерявий бог Аполлон. Настуся Самусівна була пишна на вроду, мов Афродіта, котра тільки що вихопилась з морської піни на хвилях, але ще не помолилася богу, не вмилась і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві милі Старий Мотуз – чоловік заможний і гоноровитий. Він виплатив дідові Грицаєві триста карбованців за його половину поля й обладував тим полем ще за житності Грицая. Те поле мало перейти до Мотуза після смерті Грицая й Грицайки. Кажуть, що Грицай напозичався у Мотуза трохи не на тисячу карбованців, бо нічого не робив, тільки цілий рік з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старосвітські батюшки та матушки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том четвертий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 38 – 322. Широко розкинулось село Вільшаниця, недалеко од Росі, по зелених горбах та долинах. Серед села в долині лиснів довгий ставок. Коло самої греблі проти млина на пригорку стояла стара дубова церква з п’ятьма банями, а коло […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Навіжена І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 5 – 91. I Молодий чиновник кишиневської контрольної палати Дем’ян Антонович Ломицький, по своєму звичаю, роздягся по обіді і ліг одпочивати. Тонкий та сухорлявий, закутаний по шию в смугнасте, волохате укривало, він був схожий на довгу смугнасту і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старі гультяї І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 421 – 460. I Які пишні левади та огороди в селі Трушках, в Васильківщині, з початку літа! І по долині над довгим ставом, і по обидва береги річки Раставиці, скрізь розляглись левади та огороди, неначе зелене море. Раставиця […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві московки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том перший. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 51 – 101. I Раз якось був тихий літній вечір. Сонце стояло вже на вечірньому прузі. Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву. По дорозі йшов молодий москаль додому по білету. […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Цап та Баран Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стебла сіна, що порозтрушувалось з возів. На жидівському ганку лежить цап та гріється на сонці. Цап углядів барана і давай глузувати та сміятись з нього. – Гей ти, опудало-мужичище! Вдягся в кожушище та насилу повертаєшся, як той медвідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в куценькому […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хмари І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том другий. Київ: Наукова думка, 1965. I Одного літнього гарячого дня, в місяці липці 184. року, з города Тули вийшла купка хлопців, убраних по-дорожньому. На молодих паничах були сіртуки з темної парусини з чорними роговими гудзиками, суконні широкі й круглі картузи. Кожний мав за плечима торбу з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Ніч на Дніпрі В петрівку 1877 року я приїхав на Україну й заїхав у Київ. Наш київський кружок зібрався в одного в найвидатніших наших вчених, добродія Ж., щоб його привітать, бо він тільки що магіструвався в університеті з великим поспіхом. Яка весела розмова була тоді в нас! Скільки мрій, скільки гадок та гарячих бажаннів щастя й долі для […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Бруховецький та Тетеря Іван (Нечуй) Левицький. Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря. Львів: Передрук із Руслана, 1899. 51 ст. Після гетьмана Юрия Хмельницького на Українї стали два гетьмани. На східній Українї, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Українї, в Корсунї, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Скривджені й нескривджені І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 101 – 139. I Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком. Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі. На небі подекуди плавали […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Біда бабі Палажці Солов’їсі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 228 – 254. Ще до великої заливи 1886 року баба Палажка овдовіла. Другий Палажчин чоловік, Терешко Соловейко, ще за свого живоття одрізнив і видворив свого старшого сина, Палажчиного пасинка: поставив для його опрічну хату па леваді і виділив […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Неоднаковими стежками І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 264 – 482. I Одного дня в третій годині вже перед обідом, Таїса Андріївна Сватківська, нудячись без роботи, стала перед образами в своїй спочивальні й почала молитись богу. Вона прочитала молитви й перечитувала з нудьги вже п’ятий акафист, […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дрегочин та Остріг Дрегочин! Померший город! Давнє єзуїтське гніздо! Варто подивитись! – говорили мені не раз. В місяці іюлі зібралась компанія, найняли ми жидівську балагулу в польському городі Седльці, сіли й поїхали. Дрегочии всього за 30 верстов од Седльця, стоїть над Західним Бугом в Гроднянській губернії. Дорога недалека, а час був чудовий, іюльський. Була чудова, ясна погода. Опівдні […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом Текст відтворено із видання Видавничої Спілки Українських учителів, друкарня Михайла Білоуса в Коломиї, 1910 рік. 1. Польські Посли у Хмельницького. Рік тисяча шістьсот сорок девятий був дуже славний для Хмельницького і для цїлої України. Козацьке війско, розбивши поляків на Жовтих водах, під Корсунем та під Пилявою в Подольщинї з честю й славою верталось до дому. […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Сокільська гора І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 419 – 420. Як їдеся з Кутів до Тюдева, єсть кілька гір; межи тими є одна, котра називаєся “Овидова гора” Далі в Тюдеві єсть також кілька гір, а за Тюдевом, як їдеся дорогою понад Черемош в гори, перша […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гетьман Iван Виговський I В Переяславi, пiсля ради 8 генваря 1654 року, гетьман Богдан Хмельницький з козацьким вiйськом прийняв присягу на пiдданство московському царевi Олексiєвi Михайловичу перед московськими посланцями. Пiсля того московськi посланцi мали через тиждень виїхати до Києва, щоб прийняти присягу од духовенства, київських козакiв та городян. Богдан Хмельницький послав свого генерального писаря Iвана Остаповича Виговського поперед […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Органи російських партій Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000) Всі великоруські журнали і газети цього часу можна розділити тільки на дві категорії: на європейську, або ліберальну, і на московську, або консервативну. Ще недавно в Росії ліберальніші журнали звалися “западническими”, а люди того прямування – “западниками”. Московська невеличка частина журналів звичайне зветься в Росії “слав’янофільською”. Ми в “Правді” ще попереду […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Біда бабі Парасці Гришисі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 211 – 227. Як було бабі Парасці п’ятедесят шість рік, помер її чоловік Омелько Гришенко, і помер не вдома, а в Василькові. Гришенкова оселя була коло самого вигону, край села, а за широким вигоном був панський лісок, що […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Апокаліпсична картина в Києві Саме на покрову ввечері в дев’ятій годині сиджу я край вікна й п’ю чай. Коли чую, по Владимирській вулиці загуркотіли вози пожежної команди. Гуркіт був такий здоровий, що аж поміст двигтів під ногами. В темному вікні блискали й миготіли мідні лиснючі каски на головах пожежних, котрі стояли рядками зверху на платформах, де лисніли сикавки й […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українство на літературних позвах з Московщиною Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000) I Література, по своїй вдачі, є річ місцева; Наука – космополітична. Джон Уільям Дрепер У “Вестнику Европы” в книжці за місяць вересень 1890 р. шановний д[обродій] Пипін, відомий великоруський вчений, напечатав свою статтю “Особая русская литература”. Ся стаття написана ним з причин видання шановної праці професора русько-української літератури в Львівському […]...
- Кайдашева сім’я – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) “Кайдашева сім’я” “Кайдашева сім’я” – реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1879 р. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим самостійним життям. Соціально-побутові повісті І. Нечуя-Левицького становлять певний етап в українській прозі і за змістом, і […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838-1918) Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім – Нечуй) народився 25 листопада 1838 р. у Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, у якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з […]...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) народився 25 листопада 1838 р. у містечку Стеблів, тепер Черкаської області в родині сільського священика. Змалку знав багато народних легенд, пісень, захоплено читав. Початкову школу закінчив вдома, а потім вчився у духовному училищі при Богуславському монастирі. Роки навчання в училищі описав письменник у своїх спогадах. Був це важкий час: […]...
- Творчість – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Творчість Тематика творчості Нечуя-Левицького дуже різнобарвна. Він є автором антикріпосницької повісті “Микола Джеря” (1878 p.), повістей: “Бурлачка” (1880 р.) – про життя заробітчан, “Хмари” (1874 p.), “Над Чорним морем” (1893 р.) – про діяльність української буржуазної інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори “Кайдашева сім’я” (1879 p.), “Старосвітські батюшки та матушки” (1881 […]...
- Біографія – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Біографія Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в […]...
- Історичні романи – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Історичні романи “Князь Єремія Вишневецький” і “Гетьман Іван Виговський” Чималий інтерес становить історична проза Нечуя-Левицького. Письменник вважав, що саме художні твори на теми з історичного минулого здатні викликати живий, непідробний інтерес ширших верств до свого минулого. Природа історичного роману зумовлена наявністю відповідних джерел. Основою історичних творів І. Нечуя-Левицького є козацькі […]...
- Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918) Іван Семенович Левицкий народився в містечку Стеблеве (зараз Корсунь-Шевченківський район на Черкащині) у сім’ї священика 25 листопада 1838 року. Перші знання одержав від батька, що вчив грамоті селянських дітей. В 1845 році майбутній письменник почав навчання в дядька Е. Трезвинского, учителі Богуславского духовного училища, а 1847 року надійшов у Богуславское духовне училище. По закінченні його […]...
- ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ – Іван Семенович Левицький Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім – Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок […]...
- Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького Своєрідність стилю Нечуя-Левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів: Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами […]...
- ІBAH СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918) Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І, Нечуй-Левицький увів в Українську літературу нові теми й мотиви, […]...
- Не забувай своїх коренів (І. Нечуй-Левицький “Запорожці”) ЛІТОПИСНІ ОПОВІДІ. І. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ, А. ЛОТОЦЬКИЙ, О. СЕНАТОВИЧ 5 КЛАС ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ НАШОГО НАРОДУ ЛІТОПИСНІ ОПОВІДІ. І. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ, А. ЛОТОЦЬКИЙ, О. СЕНАТОВИЧ Не забувай своїх коренів (І. Нечуй-Левицький “Запорожці”) У стародавні часи на Україні жили люди, яких ми знаємо як козаків. Здавна жили вони на Запорізькій Січі. За силою та славою рівних козакам не було. Але зараз люди забувають свої корені, […]...